Доступність у Харкові: чому людина з інвалідністю має сидіти вдома?

Facebook Facebook Facebook

Суботній ранок, був що капець. Подивіться. Дорога до магазина закрита вкотре на ремонт, там навіть діти грають, наче в пісочку, камінцями. Тож йду на електровізку в обхід, натрапляю на неприбраний тротуар між ліцеєм та гаражами, а там грязюка, каміння, бите скло та голки й шприці.

Розвертаюсь щоб не поколоти шини своєї коляски, йду вниз в сторону вулиці Краснодарська поміж гаражів, а там такі ямеги й багнюка, що на інвалідному візку можна лише застрягти по самі вуха, тож знову вертаюсь серед домів, і йду в четверту сторону поміж школи і стадіона.

Йду по грязюці, натрапляю на височенні бордюри. Хоч плач. На тротуар пішохідний залізти не можу бо там висота більше ніж 25 сантиметрів. Ризикую своїм життям, йду посеред автомобільної дороги. Скоро 8-ме березня, а в мене неймовірний квест: треба дійти до магазина і залишитися живою.

Чотири шляхи і всі перекриті по різних причинах, невже дорога потрібна лише мені?

Коротше кажучи стан доріг мого рідного Харкова натякає мені: якщо ти людина з інвалідністю на колясці – то сиділа б ти, дівчинка, вдома. А мені потрібна доступність, низькі бордюри, можливість самій сходити в аптеку і в магазин. Тож я знову звертаюсь про допомогу, пишу електронні листи, прошу про ремонт дороги та пониження бордюрних каменів.

Весна прийшла. Значить, я знову розпочинаю свій шлях, свою боротьбу за доступність, хоча б на своєму районі.

NewsRoom newsletter
Категория: 
УкраинаХарьков