Топ-5 найвідоміших мерів в історії Харкова

Facebook Facebook Facebook

За час існування нашого міста їм керували купці та дворяни, історики й залізничники, люди з душевними розладами та фігуранти кримінальних справ. Кожен з них вніс той чи той внесок у розвиток Харкова. У цьому матеріалі ми зібрали тих градоначальників, яких можна назвати найбільш відомими - як для сучасників, так і для нас.

Іван Голенищев-Кутузов

golenishhev-kutuzov-ivan-timofeevich_1839_1909_bn_ip_27.09.1909-goda_lit.jpg

Фото: www.objectiv.tv

Народився в 1839 році в родині учасника Наполеонівських воєн Тимофія Голенищева-Кутузова. Майбутній харківський мер також спочатку вибрав військову кар'єру, але у 23 роки його звільнили за надто "ліберальні погляди". Після цього зайнявся бізнесом, був партнером відомого банкіра та мецената Олексія Алчевського, працював у Харківському земельному банку. Паралельно займався громадською діяльністю та був гласним міської думи (аналог сучасного депутата).

У 1893 році за підтримки "дворянської партії" був обраний міським головою Харкова. На цій посаді розгорнув бурхливу діяльність, переважно в питаннях доброустрою. Саме при ньому в нашому місті з'явився зоопарк і був закладений майбутній парк Горького.

park-gorkogo.jpg

Міський парк Харкова. Фото: www.park.in.ua

Градоначальник також займався зміцненням берегів Харкова й Лопані, щоб захистити прилеглі вулиці від регулярних підтоплень, і розглядав проєкт створення електричного трамвая, покликаного замінити конку. При Голенищеві-Кутузову місто остаточно набуло статусу промислового центру: був заснований паротягобудівний завод (нині завод імені Малишева), а також перша електростанція. Грошей на все не вистачало, і при ньому в Харкові вперше була випущена міська позика.

80388880_1503383609825242_3076913265184342016_n_0.jpg

Фото: Старий Харків

У 1900 році мер пішов у відставку за власним бажанням. Причиною цього він назвав стан здоров'я та необхідність займатися власними справами, проте незадовго до цього градоначальник конфліктував з міською думою. Через дев'ять років Іван Голенищев-Кутузов помер. Його противники з-поміж депутатів не забули помститися колишньому голові: його сім'я отримала матеріальну допомогу, але в урочистих похоронах було відмовлено.

Дмитро Багалій

1604764962.jpg

Фото: svitppt.com.ua

Майбутній історик народився у 1857 році в Києві, там же закінчив гімназію. Харків з'явився в його житті після виключення з Київського університету за протест проти одного з викладачів. Після закінчення ЗВО Дмитро Багалій залишився в ньому працювати й з часом став професором. Разом з Дмитром Міллером був автором "Історії міста Харкова за 250 років його існування". У 1906 році колеги обрали його ректором Імператорського Харківського університету. На цій посаді вчений пропрацював чотири роки.

У 1914 році Багалій взяв участь у виборах міського голови. Він представляв так звану "ліберальну партію", в той час, як його суперник Біч-Лубенський висловлював інтереси консерваторів. Багалій програв вибори, але переможець був змушений відмовитися від посади. В результаті історик керував Харковом у непростий час Першої світової війни.

soldatu-v-okopy_sbor-teatralnyh-artistov_harkov.jpg

Харків у роки Першої світової війни. Фото: 2day.kh.ua

Ні про який розвиток, здавалося, не може бути й мови. Місто приймало тисячі біженців, сюди переїжджали підприємства з "небезпечних" районів. Наприклад, у 1915 році з Риги був евакуйований завод ВЕК, нам всім він відомий як Харківський електромеханічний завод. Тут же була створена та налагоджена військова інфраструктура - лазарети та пункти збору ополченців.

Ситуацію ускладнювали й внутрішні негаразди: дефіцит і зростання цін на продукти, комунальні проблеми (мережі не були розраховані на забезпечення 35 казарм), страйки робітників і залізничників. У цих умовах складно оцінювати роботу мера. Однак той факт, що Багалій працював до 1917 року, говорить багато про що.

6be872d-obkladynka-600.jpg

Фото: www.istpravda.com.ua

Після відходу з поста градоначальника харків'янин повернувся до наукової роботи. Він входив до складу Президії Всеукраїнської академії наук, керував Науково-дослідним інститутом Тараса Шевченка, брав участь в археологічних з'їздах. Помер Дмитро Багалій від запалення легенів у 1932 році. Зараз його останки поховані на міському кладовищі №13.

Активна проукраїнська діяльність історика досі викликає ненависть "за поребриком". Один тільки ресурс втікача прем'єра Азарова присвятив йому дві псевдонаукових статті. Втім, у нашому місті ставлення до нього протилежне. Вперше пам'ять вченого й ексградоначальника увічнили ще у 2010 році: йому відкрили пам'ятник біля Північного корпусу ХНУ імені Каразіна. Еше через п'ять років ім'я Багалія з'явилося в міській топоніміці, на його честь перейменували вулицю Фрунзе, де розташовується Харківський літературний музей.

1910_1_2.jpg

Пам'ятник Дмитру Багалію. Фото: mistaua.com

Георгій Власенко

Народився в Харкові у 1914 році. З 15 років працював на заводі "Світло Шахтаря", де пройшов шлях від учня токаря до головного механіка. У роки Другої світової війни служив у Червоній Армії, а після її закінчення - повернувся на своє підприємство, де займав різні керівні посади. В середині 50-х років очолив Жовтневий районний комітет КПУ, а в 1961 році - виконком Харківської міськради, змінивши на цій посаді важко хворого Костянтина Федоренка.

640px-mogila_vlasenka_g._ie.jpg

Георгій Власенко, мабуть, найбільш недооцінений з міських голів у нашому списку. Саме при ньому вигляд міста змінився до невпізнання. У другій половині 60-х років почалася висотна забудова Павлового Поля, територія біля Селекційної станції (зараз мікрорайон Нові Будинки) почала змінювати свій вигляд. Але головним проєктом цих років стала Салтівка, будівництво якої стартувало у 1967 році.

Власенко також взяв безпосередню участь в підготовці до запуску харківського метро. Архітектурно-планувальне завдання було прийнято 31 грудня 1965 на спільному засіданні виконкому та бюро міськкому КПУ. Проєкт передбачав будівництво 13 станцій, які повинні були з'єднати Південний вокзал і Плитковий завод (остання так і не була побудована). Перший стовбур підземки урочисто заклали у 1968 році.

2.jpg

Майбутній "Південний вокзал". Фото: www.mirmetro.net

Втім, побачити підсумки своєї праці градоначальнику не вдалося - у лютому 1969 року він помер. Зараз пам'ять Георгія Власенка увічнена в назві вулиці на території Новобаварського району. Там же на одному з будинків знаходиться меморіальна табличка, яку нещодавно почали вимагати демонтувати активісти.

p90410-114603.jpg

Фото: mevorydoskikharkov.blogspot.com

Євгеній Кушнарьов

Народився в Харкові у 1951 році. Працював на заводі залізобетонних конструкцій, з 80-х років займався партійною діяльністю. Був завідувачем відділу пропаганди й агітації в райкомі на ХТЗ, потім його перевели в міський відділ КПУ. У 1989 році став одним з організаторів Демократичної платформи КПРС у Харкові та був обраний до Верховної Ради. У квітні 1990 року депутати обрали Кушнарьова головою міськради. Під час голосування він зумів обійти представника "консервативного крила" Олега Дьоміна, з яким ще не раз зіткнеться за час політичної кар'єри.

16007_0.jpg

Євгеній Кушнарьов з сім'єю, початок 90-х. Фото: КП в Україні

Як згадував депутат семи скликань Ігор Вировець, перша міськрада в Харкові був найбільш політизованою, тому у депутатів не залишалося часу на економічні питання. На посаді мера Кушнарьов встановив пільги для громадян, репресованих у 30-50-х роках, і членів їх сімей.

Під час його каденції був добудований Палац піонерів (нині Палац дитячої та юнацької творчості), а у 1993 році, попри дику економічну кризу, відновили будівництво метро. Втім, запустити Олексіївську лінію вдалося лише через два роки, не без допомоги держави та місцевих підприємств.

12.jpg

Кушнарьов на мітингу в честь запуска Олексіївської лінії, 1995 рік. Фото: www.mirmetro.net

Сам Кушнарьов у 1994 році був переобраний на пост мера, за нього віддали голоси 60% харків'ян. Однак на батьківщині він пробув недовго. У грудні 1996 року Леонід Кучма призначив чиновника головою Адміністрації Президента. Втім, під час свого другого терміну Кушнарьов встиг запустити процес відновлення Харківського академічного російського драматичного театру імені Пушкіна, будинок якого згоріло ще у 1978 році.

130729.jpg

Фото: Newsroom

Формально глава АП залишався мером Харкова, проте фактично його обов'язки виконував секретар міськради Михайло Пилипчук. Сам Кушнарьов після роботи в Адміністрації Президента був позаштатним радником Леоніда Кучми, а потім повернувся на батьківщину й очолив Харківську ОДА. Після цього були Сєвєродонецький з'їзд, небезпідставні звинувачення в сепаратизмі, лідерство в Партії регіонів і постріл в лісі під Ізюмом, який обірвав життя політика.

Після смерті Кушнарьову надали звання Почесного громадянина Харківської області, а на будівлі міськради встановили меморіальну табличку. Плани назвати на честь нього вулицю або станцію метро так і не були втілені в життя.

91_main-v1577221569.jpg

Фото: kh.vgorode.ua

Геннадій Кернес

Народився в Харкові у 1959 році, тут же отримав професійно-технічну освіту. В кінці 80-х років був засуджений за шахрайство. Після виходу на свободу зайнявся бізнесом і поступово став власником різних активів, в тому числі готелю "Національ" і ЗМІ. Паралельно почалася політична кар'єра Кернеса, у 1998 році він стає депутатом, а в наступному скликанні - секретарем міськради.

mycollages25.jpg

Фото: telegraf.com.ua

Втім, мер Володимир Шумілкін не захотів працювати з ним і всього через місяць домігся звільнення норовливого секретаря. Той затаїв образу та через чотири роки допоміг стати градоначальником Михайлу Добкіну (як саме допоміг - найкраще свідчить знамените відео). А у 2010 році Кернес і сам домагається цього поста, перемігши в лютій боротьбі майбутнього міністра МВС Арсена Авакова.

767422059f1e64e5491a04809613c0da-wide-big.jpg

Фото: www.city.kharkov.ua

Харків при Кернесі - це реалізація масштабних інфраструктурних проєктів не оглядаючись на витрати. Реконструкція парку Горького, кредит за яке місто не виплатило досі, підготовка міста до Євро-2012 і знамениті лавочки по 63 тисячі гривень, будівництво дороги через парк Горького - все це стало відмінною рисою міста.

У 2014 році мер активно підтримує Антимайдан, а після втечі Януковича навіть ненадовго покидає країну. Але потім повертається і вже протистоїть спробам створення ХНР. До квітня, коли під час пробіжки в нього стріляє снайпер і градоначальник дивом залишається живий.

medium.jpg

Місце нападу. Фото: hromadske.ua

Харківські та ізраїльські лікарі врятували Кернеса, але до кінця своїх днів він залишається прикутий до інвалідного візка. У 2015 році харків'яни знову обрали його мером, віддавши фавориту 65% голосів. Міський голова залишається вірним собі - як в питаннях налагодження хороших взаємин з Києвом (завдяки чому в суді розвалюються справи проти нього), так і в любові до масштабних проєктів. На цей раз для дорогої реконструкції був обраний зоопарк.

Але побачити втілення проєкту в життя Геннадію Кернесу не судилося. У серпні 2020 року мер захворів коронавірусом. Спершу його лікують в Харкові, потім доставляють у берлінську клініку "Шаріте". Восени городяни знову підтримали чинного градоначальника й обрали його на третій термін. Але 17 грудня стає відомо про те, що Кернес помер. Через шість днів мера поховали на міському кладовищі №2.

proshchanie_s_kernesom.jpg