Нефортунний монумент жертвам революції, або Площа, де “потопталася історія”

У день Успіння Пресвятої Богородиці згадалося чомусь, що на майдані перед “однойменним” собором вся харківська історія потопталася…

Перший знімок зроблено у січні 1919-го. Червоні тільки-но вигнали жовто-блакитних і з помпою ховають своїх героїв.

Другий знімок зроблено у травні того ж року. Могила видалася комусь вдалим місцем для проведення святкового мітингу.

А менш, ніж за два місяці, прийдуть денікінці і влаштують ще цікавішу акцію. Цитую за звітом інструктора губкому товариша Герасима Шовкуна: “Не был пощажен и памятник жертвам революции, находившийся на Советской площади. Полотно и доски немедленно были расхищены. А на третий день было уже приступлено к раскопкам могилы и к извлечению погребенных там трупов павших борцов за дело революции. На месте могилы проложены канализационные трубы, яма засыпана землей и площадь устлана гранитом”.

Радикальний крок! І креативненький. Лише у 1957-му більшовики спромоглися всобачити новий монумент. Та й тому не пощастило: під час останньої (не факт, щоправда) революції його пристосували до поточних політичних потреб. За допомогою фарби і пензля. Але – зауважте! – не зруйнували.

Тому не залишається нічого іншого, як “с чувством глубокого удовлетворения” зацитувати Павла Тичину: “РОСТЕМО Ж МИ, ГЕЙ!”.

P.S. Останнє слово не є звертанням! Тоді б воно було у кличній формі.

0

0