У 1919-му, саме у ці дні, Військово-революційний трибунал судив у Харкові… цілий кавалерійський загін. На чолі з його командиром, товаришем Сидоренком. І з сестрою-жалібницею включно.
Ну, може, й не цілий. Але 24 чоловіки одним махом – це, все одно, до греця. Під трибунал потрапила основна ударна сила “1-го Валуйського революційно-повстанського полку”. Одного з тих, які на початку січня вигнали з Харкова війська Директорії УНР. Багато дечого висіло на бійцях: “грабежи, бандитизм, разгром экономии, избиение граждан, насилование женщин, пьянство”.
Хотів уже виставити в мережу прізвища “героїв”, але… незручно стало. Бо переважна їх більшість – виразно українські. А українці, як вважається віднедавна, на “тому” боці не воювали.
Нє, ну хіба шо окремі колаборанти. З іншого боку, Валуйки тепер – Російська Федерація.
І отут є два варіанти:
а) оприлюднити прізвища – довести належність міста до української етнографічної території;
б) не оприлюднити – навісити вчинені бійцями злочини на клятих москалів.
Посилено шукаю третій, оптимальний: як зробити, щоб і те, і інше – водночас?
О, ні…
Вже не треба!
Продивився зведення далі: “1-ий Московський Комуністичний Інтернаціональний загін” тим самим у Харкові займався.
і прізвища підходящі. Ур-ра!
Комментарии