Цьогоріч виповнюється рівно 10 років з відтоді, як, мабуть, найвідоміший екскурсовод Харкова Макс Розенфельд провів свій перший тур. Newsroom спробував розкрити секрет його успіху, дізнався, що спільного між Харковом і Берліном і куди може привести гонитва за туристичною привабливістю міста.
В арсеналі екскурсовода, художника та дизайнера Макса Розенфельда – 17 пізнавальних маршрутів по місту. На деякі його заходи просто неба приходять сотні людей, при цьому Макс не визнає гучномовці.
Цього року виповнилося 10 років, як ви займаєтеся екскурсіями. Могли б згадати, з чого все почалося?
Перша екскурсія, яка започаткувала проєкт “Екскурсії по Харкову з Максом Розенфельдом”, справді, відбулася десять років тому. Але найперший раз, коли я віщав перед великою кількістю людей, був у серпні 1999 року. Це сталося за кордоном, у Барселоні. Екскурсійну групу завезли в музей Пікассо, але екскурсовода з нами не виявилося. Велика частина російськомовних туристів тоді дуже зацікавилася експозицією. Деякі з присутніх знали, що я художник і стали ставити питання. Я відповів на одне відповів на друге й сам того не помітив, як навколо мене в музеї Пікассо зібрався натовп. Незабаром до нас підійшов служитель і сказав: те, що ми робимо – протизаконно. Нам нічого не залишалося як вибачитися і тихенько піти. Потім я дізнався, що справа могла закінчитися арештом. Все, що я робив після в плані екскурсій, можна порівняти з тим, що випадково сталося в Барселоні. Можна сказати, що це був свого роду мій дебют.
Перша моя екскурсія в Харкові відбулася у 2011 році. Тоді я робив проєкт “Глобус Харкова” у мене накопичилося безліч історій і про наше місто. Виникла потреба поділитися ними з людьми і мій друг Юрій Якубов подав ідею робити екскурсії. Так народився цей формат. Спочатку не було ні концепції, ні стратегії, ні розуміння цільової аудиторії. Я художник не тільки за дипломом, а й за способом життя. Тому роблю все спонтанно і від душі. Вірю, якщо це цікаво мені, то буде цікаво і ще комусь. На щастя, останнім часом я не роблю того, що мені не приносить задоволення. І вже точно це стосується роботи.
Торік Геннадій Кернес оголосив про спільний проєкт про Харків з Максом Розенфельдом. Це була робота в задоволення або пропозиція, від якої неможливо відмовитися?
Це була пропозиція, від якої не можна відмовитися. Справді, це була ініціатива Кернеса. Спочатку я розумів, що будь-яка моя відповідь – і згода, і відмова – будуть самогубними. Також я знав, що можу зробити класний проєкт і зроблю його із задоволенням. Самогубність у разі відмови полягала в тому, що зі страху осуду людьми факту мого співробітництва з Кернесом я втрачав можливість створити потрібний і хороший проєкт. Самогубний в разі згоди – це репутаційні втрати. Як, загалом і сталося. Якась кількість людей сказали: “Для мене Розенфельд помер”, “Та як він міг укласти угоду з Кернесом” і ось це ось все. Я з першої секунди розумів, що так буде і навіть від кого це буде виходити.
Ви товаришували з Геннадієм Адольфовичем?
Ні, я його бачив перед собою один раз в житті, коли він мені зробив цю пропозицію. Не хочу, щоб це прозвучало як виправдання. Наприклад, є художник, він написав картину. До слова, якщо ви дивилися ці роботи, і ви могли помітити, що це не замовна робота і там немає жодної згадки Кернеса. Однією з умов моєї згоди була повна свобода творчості та невтручання в те, що я роблю. Так ось, художник продає картину і він не цікавиться тим, хто її купує. Я б міг привести масу прикладів, але не хочу, щоб мене асоціювали з великими художниками, а Кернеса – з моторошними монстрами (Сміється. – Авт.). У цьому випадку мова йде навіть не про співпрацю, а про продавця та покупця. При цьому споживачем цього продукту є навіть не покупець, а люди, і їм цей продукт подобається.
Ви продовжуєте співпрацювати з міською владою в цьому форматі зараз?
У цьому форматі немає. Немає запиту.
А якщо він буде, погодитеся?
Все залежить від конкретного випадку. Скажімо так. Для паралельного проєкту мені потрібно було отримати дозвіл міської ради на встановлення меморіальних табличок репресованим лікарям. Йдеться про проєкт “Історія медицини в особах”, який ми робимо з іншим заказником – Мариною Овчинниковою з Європейського радіологічного центру. Я через знайомих дізнався, що для отримання цього дозволу мені потрібно прийти на зустріч з ним. Я прийшов. Він мені сказав: ось тобі дозвіл на таблички, а ти зніми мені екскурсії. Це була якась форма співпраці. Зараз, повторюся, з боку міської влади в мою сторону немає запиту. Якщо ви питаєте про політичну рекламу – ні, такі варіанти не розглядаються
Чи є у вас страх “проєкт не вистрілить”?
Ні, зараз такого страху немає. Я для себе це пояснюю незалежністю від зовнішньої думки. За це теж потрібно сказати спасибі колишньому меру Харкова Кернесу. Багато років я себе переконував у тому, що на думку з боку не потрібно реагувати, не потрібно нервувати у відповідь на реакцію хейтерів і залишатися спокійним, якщо якийсь проєкт не “вистрілює”. Але я, як то кажуть, все одно “парився”. І саме той хейт, який на мене звалився в липні 2020 року через спільний проєкт з Кернесом у мені, як мені здається, дуже багато перепалив. Зараз я майже не читаю коментарі та не дивлюся на кількість переглядів в YouTube та Instagram. У якийсь момент я зрозумів, що я веду діалог не з зовнішнім співрозмовником, а зі своєю совістю. Якщо вона говорить, що це класний проєкт, то мені не важливо, “вистрілив” він чи ні. Якщо ж мені не подобається, то навіть якщо він круто заходить, це не допоможе.
Розкажіть про те, чого не бачить ніхто. Як ви готуєтеся до екскурсій та лекцій. Які у вас стосунки з українською мовою?
Оскільки цього ніхто не бачить, я і не буду про це розповідати. Це повинно залишитися “за лаштунками” і “кухня” не повинна нікого цікавити. Ще коли я був студентом факультету дизайну інтер’єрів у мене з’явилася думка, що стала принципом життя. Будь-який готовий продукт, не важливо що це: вистава, дизайн або фільм – повинен створювати відчуття легкості. Глядачеві не потрібно знати, скільки поту, крові та сліз витратив автор, готуючи твір. Іноді потрібно докладати колосальних зусиль, щоб домогтися легкості. Зараз в тому числі я працюю над проєктом “Український стиль з Максом Розенфельдом”. Серії виходять в YouTube українською мовою, яка для мене нерідна. Українська дуже мелодійна, в її звучанні майже немає пауз, вона буквально ллється з вуст мовця. І щоб домогтися цього правильного ефекту, потрібно навчитися по іншому дихати. Перший знімальний день у Полтаві видався найскладнішим. Ми витратили день на те, щоб домогтися потрібного звучання українською мовою. Під час зйомок в Дніпрі я вже розговорився на всю (Сміється. – Авт.).
У кожного міста є свої секрети. А які секрети є у Харкова?
На мій погляд, головний секрет Харкова полягає в тому, що ми часто проходимо повз міські цікавинки. Я не займаюся якимись особливими дослідженнями, я звертаю увагу на те, що нас оточує. Чому на це не звертають увагу більшість інших людей – так тому, що вони туди не дивляться. Ці цікавинки зустрічаються буквально на кожному кроці. Харків – унікальне місто з багатою історією. До мене часто звертаються з питанням: а що ви можете показати незвичайного, може, якісь підземелля та катакомби? Звичайно, все це є, але не потрібно забувати й про звичайні дворики та вулички, вони таять в собі багато цікавого.
Наскільки сильно пандемія вдарила по вашому бізнесу? Чи доводилося скасовувати екскурсії Харковом?
Пандемія вдарила по всіх і з різних сторін. Але в моєму випадку це було не лінійно. Найбільшою проблемою виявилося закриття кордонів. Карантин почався в той самий момент, коли ми з групою повернулися з Барселони буквально на останньому рейсі. Це був важкий психологічний момент. Тільки ми звикли до відкритих кордонів, коли можна взяти рюкзачок, зібрати групу та відправитися гуляти по Берліну і насолоджуватися свободою … Як раптом ми знову опинилися в умовах несвободи. Вдарило дуже сильно навесні 2020 року. Карантин наклався на особисті обставини. Ми з сім’єю переїхали в новий будинок. Були борги та був план їх повернення, а тут таке. Здавалося, взагалі нічого не буде. Довелося всередині себе знаходити нові ресурси для оптимізму. Адже я на екскурсії приходжу не просто байки розповідати, а ще й заряджати людей позитивом. А який вже тут позитив, коли весь світ на карантині. Якщо імітувати радість буття, то в це ніхто не повірить і моя робота перетвориться в лажу. Доводилося заставляти себе бадьоритися і тримати, як то кажуть, марку. Ближче до літа до мене на екскурсії почали приходити маленькі групки, потім людей ставало більше і більше, і потихеньку відчуття урочистості та свята повернулося. Зараз знову хочеться повернути відчуття внутрішньої свободи. Воно неодмінно повернеться, але вже буде іншою.
Харків нарощує туристичну привабливість. На ваш погляд, що важливіше: парки та сквери або належним чином укомплектовані лікарні та “комуналка”?
Не потрібно одне іншому протиставляти. Парки та сквери, лікарні та “комуналка” – ланки одного ланцюга. Місто – це дуже складний організм. Чи можна відповісти на питання: що важливіше: руки або ноги, нирки або печінка? Все треба. Коли грошей не вистачає, виходить “Тришкин каптан”. Щось кинули туди, щось сюди. Це нікуди не годиться. А взагалі, питання перерозподілу бюджету я не готовий обговорювати, я не фахівець в цій області.
Як ви ставитеся до того, що в центрі міста встановили флагшток висотою у 101 метр за 24 мільйони гривень? На ваш погляд, це виправдані витрати?
Я не вирішував питання про те, на що витратити 24 мільйони гривень.
Це ж в тому числі ваші гроші, ваші податки.
На жаль, я до цих грошей ставлюся так … Я їх віддав, передоручивши розпоряджатися ними іншим. Я не ставив би цей флагшток. Мене він не дратує і не захоплює. Є і є. Виглядає ефектно, але не обов’язково. Я знаю, яку розповісти тепер байку про те місце, де він встановлений, як це перетворити в ще одну легенду. Це моя частина. А ставитися до цього занадто серйозно – не мій стиль. Хочу процитувати барона Мюнхгаузена: “Посміхайтеся, панове! Всі дурниці зроблені з серйозним виразом обличчя”. Ок, 24 мільйони – це досить дорогий жарт. Але краще з цього приводу посміхатися. Ці гроші можна було витратити якось по-іншому.
З приводу туристичної привабливості. Повинна бути стратегія. Якщо згадати Львів чи Венецію – дуже привабливі з туристичного погляду міста. Але найчастіше для людей, які там живуть, це стало прокляттям. Туристи дуже некомфортні для венеціанців. Центр Львова – туристичний простір, майже цілий рік. Львів’яни скупчуються навколо центру та формують інше міське середовище й живуть своїм життям, створюючи інший Львів. Повторюся, процес підвищення туристичної привабливості повинен бути дуже збалансованим. Я багато разів говорив про те, що туристична привабливість Харкова полягає в тому, що це студентське місто. У цьому сенсі він дуже схожий з Берліном. Зоопарк, аквапарк, сад Шевченка – класно. Але вловити справжню атмосферу міста можна, мабуть, в студентських закладах і тусовках. Виросло нове покоління людей, які подорожують не для знайомства з визначними пам’ятками, вони подорожують зі спраги переміщення. І вони поїдуть до Харкова не заради зоопарку або Держпрому, а щоб відчути дух іншого місця.
Прибуток від екскурсій – це основний ваш дохід?
Так, це мій основний дохід. Але я не розумію, куди діваються гроші (Сміється. – Авт.). Коли я дивлюся розділ “Прихід”, де виявляються ці гроші через тиждень я не дуже розумію. На мій погляд, питання добробуту дуже велике і багато в чому залежить від звичок і відчуття себе. Деякі мої знайомі дивуються, що я їжджу на метро або на велосипеді. Це не тому, що не можу собі дозволити щось інше. Просто це вироблена звичка. Я не зумів подумки переступити в клас заможних людей, я себе таким не відчуваю. Разом з тим мені добре відомо, що таке особистісна криза. Я до неї готувався давно і ось вона настала. Головне питання, який зараз стоїть переді мною: що далі? Мені майже 45 і я поки не можу відповісти на нього.
Це якось позначиться на тому, що ви робите?
Ні, я маю намір продовжувати проводити екскурсії, займатися проєктами. Швидше навіть навпаки, в мені відкрилося друге дихання, з’явилися нові бачення. Буквально зараз я виношую новий проєкт, але про нього поки не буду розповідати. Скоро самі все побачите.
Скільки зараз екскурсій по Харкову в вашому арсеналі?
Всього по Харкову у мене розроблено 17 маршрутів. Всі вони активні та в залежності від запиту я пропоную аудиторії той чи той. Крім цього, у мене є 10 екскурсійних маршрутів Берліном і Барселоною. Я дуже скрупульозно підходжу до їх створення і буквально проробляю кожен крок, малюючи від руки. Таким чином мені вдається відчути їх, зробити такими, що запам’ятовуються, яскравими та цікавими.
Яка найбільша кількість людей приходила на ваші екскурсії?
У 2019 мою екскурсію по Москалівці відвідали 340 осіб. Це батальйон (Сміється. – Авт.). Це ті, хто заплатив. Скільки людей було насправді, мені не відомо, адже оплата відбувається в кінці маршруту. Зовсім недавно я провів захід у районі ХТЗ для 200 осіб. На наступний день було 170. Взаємодіяти з людьми доводиться голосом, засобами посилення користуватися незручно, оскільки через гучномовець втрачається потрібна інтонація. Попри те, що це сильне навантаження, воно того варте. Як у фінансовому плані, так і в емоційному. Моя робота приносить мені величезне задоволення.
Фото: архів Максима Розенфельда
Коментарі