Харківський Поділ: зміцнення, торгові ряди та паводки

Багато міст України мають свій Поділ. Є він і у нашого міста. Харківський Поділ розташований на південь від університетської гірки, де в XVII та XVIII століттях стояла дерев’яна цитадель харківської фортеці. Власне Поділ і виник як продовження укріплень фортеці зі своїми дерев’яними стінами, вежами, ровом і надовбами. Рішення про укріплений посад ухвалили не випадково. Річ у тім, що в цитаделі був всього один колодязь з водою, і в разі тривалої облоги він міг швидко виснажитися. Був у фортеці й свій Тайницький колодязь із виходом під землею до річки Лопань, але він був до того невдало влаштований, що вже в 1660 його закинули.

Як на карті Харкова з’являлася річка Нетіча

Місцевість на Подолі була низовинна, сира з декількома озерцями та старицями річки Харків. Ґрунтові води були поруч, тому для потреб гарнізону харківської фортеці тут у 1662 році влаштували шість колодязів. Крім цього на знову організованому посаді велася щоденна торгівля, а також проживали міщани міської служби, тобто українські козаки, які не входили до складу Харківського козачого полку. Саме міщани міської служби разом із московськими служивими становили гарнізон фортеці аж до 1702 року, коли було скасовано воєводське управління.

001_0.jpg
Поділ на плані міста Харкова 1742 року

Зміцнення, які оточували Поділ, що не добудували. Стіни та кутова вежа зі сходу навіть не зводилися. Різдвяна вежа з Заходу не була закінчена. Замість Троїцької проїжджої вежі були поставлені лише в’їзні ворота. Тільки обережні стіни з півдня і сходу були зведені в 1680 при воєводі Семену Дурнову і на них навіть встановлені катки, а кліті заповнені землею. У цьому сенсі Харкову пощастило, що до нього не підходив серйозний ворог.

Як харків’яни перший пожежний автомобіль купували
 
У 1709 році харківську фортецю відвідав московський цар Петро Олексійович, за його вказівкою її розширили з півночі та сходу. Територія посаду всередині фортечних стін збільшилася, що згодом послужило поштовхом до розширення Подолу аж до річки Харків і заселення його козаками та підпомічниками Харківського полку.

002_1.jpg
Поділ на плані міста Харкова 1817 року
 

Зі скасуванням полкового устрою в 1765 році, до Харкова почали прибувати купці, з’явилися чиновники губернських установ і наш Поділ змінився. На зміну старим дерев’яним будинкам, тут стали з’являтися будівлі на кілька покоїв, що належать купцям Лаврентію Медведєву, Онуфрію Кожину, Григорію Горемикіну, Михайлу Бутенку, Василю Алаторцеву, Олексію Тамбовцевому і багатющому тоді купцеві 2-ї гільдії Василю Ломакіну. З чиновників тут побудували будинки колезькі асесори Борис Лопатинський, Іван Будянський, Костянтин Даєв, і ще кілька рангом нижче. Всього на 1798 рік на Подолі було 92 домоволодіння, включаючи 25 будинків на Острівці по р. Харків. З них тільки вісім належали селянам і козакам. І тільки один будинок був кам’яний, який належав причту Троїцької церкви, єдиною, яка розташовувалася на Подолі з моменту його заселення.

9 цікавих фактів про Харків: ядерний вибух, коні та наймолодша мама

Точна дата побудови першої дерев’яної Троїцької церкви невідома. У 1758 році жителі Подолу вирішили перебудувати Троїцький храм у камені. Будівництво тривало близько шести років через брак коштів, храм добудували в 1764 році, покривши трапезну соломою, а дзвіницю в її західній частині добудовували через кілька років. Новий кам’яний храм за проєктом архітектора Андрія Тона вирішили будувати в 1846 році. Але проєкт затвердили тільки в 1854 році, а будівництво почали в 1853-1856 роках.

003_0.jpg
Стара Троїцька церква, реконструкція А. Парийського
 

Під південною стіною фортеці розташувалася велика площа, на якій був міський ринок, який отримав офіційний статус у 1817 році. На початку XIX століття площа іменувалася проїжджою, оскільки через неї проходила дорога зі Залопанської частини Харкова на Миколаївську площу й далі на Велику Сумську та Московську дороги. На плані 1822 року його позначена саме так. Поступово площа набуває більш важливе значення для ярмаркової торгівлі й в 1840 у документах вона значиться як Торгова площа. Хоча в народі свого часу її іменували Лобовою, а річ у тім, що у поставленого в 1785 році у Поштового двору верстового стовпа, проходили публічні страти. На особливій ​​колісниці засудженого вивозили на площу, де він міг бути покараний тілесно, або йому озвучували вирок. У 1873 році колісниця занепала, а без неї не можна було озвучити виророки по відправці в Сибір. Сам верстовий стовп, на якому були викарбувані відстані до регіональних центрів і губернських міст,  наприкінці XIX століття вважався пам’ятником заснування міста.

Тур по графіті в Харкові: 20 муралів, які можна подивитися за день

Місто, а Поділ особливо, був наповнений рухом продавців і покупців, приїжджих із центральних і південних губерній, іноземців, навколишніх повітів. Тут продавали та купували, тут же спускали вторговані за товари гроші, як на потрібне та корисне, так і на гру в карти. Після закінчення ярмарки ще місяць купці, або їх замовники залишалися в Харкові до радості заїжджих дворів, власників готелів і ресторацій. Вони завершували угоди, відправляли вантажі та товари за вказаними адресами, готували до переправлення табуни худоби. У самому місті наступав період масового вивезення гною з центру міста, очищення від сміття, тепер уже до незадоволення місцевих арештантів, двірників і міської поліції. Але проходило не більше ніж місяць, як місто знову поринало у період підготовки до нового ярмарку. Озираючись у минуле, розумієш – саме завдяки ярмарковій торгівлі Харків виріс у найбільше місто Півдня імперії.

005_1.jpg
Замощення каменем Ковальської вулиці. Фото кінець XIX ст.
 

Головною вулицею Подолу поза всяким сумнівом, варто вважати Рибну (Кооперативна). На початку XIX століття вона називалася Сінною. Починаючись від старих дігтярних рядів, йшла ця вулиця повз Троїцьку церкву та старі рибні ряди до Харківського мосту. До 1847 року головними закладами її були заїжджі двори. У Рибну її перейменували до 1846 року, оскільки вона починалася від Рибного базару. Однією з перших її замостили каменем, стояли на ній і будинки прекрасної архітектури: купців Кіндрата Еліокіна, Івана Ващенка та Максима Полянського, купчихи Феодосії Семикіної, надвірного радника Івана Помазанова. Кращі магазини змінили лавочки. Наприклад, у будинку дійсного статського радника Єгора Степановича Гордієнка весь перший поверх займали крамниці: фабрики Жоржа Бормана, “Караван”, Консухова, Кареліни, Варипаева, Луньова, а в сусідньому будинку були магазини одягу Щеголева та Голубкіна, тютюновий магазин братів Кальф. За свідченням сучасників, Рибна була найбільш комфортною вулицею для пристойних покупок з усякого погляду.

Як в Харкові з’явився телеграф

Рибний базар, попри своє найменування, використовувався торговцями не тільки для риби, але і для інших харчів. Тут розташовувався Старо-Георгіївський торговий ряд, величезні будівлі з лавками купців Костенка й Акименка.

Паралельно Рибної вулиці йшла вулиця Ковальська, на якій розташовувався невеликий ковальський ряд (шість кузень), перша в місті кам’яна лазня купця Петра Бєляєва, пізніше в кінці вулиці на набережній річки Харків були побудовані лазні Миколи Коритіна та пивоварний завод купця Кузнєцова. У 1896 році на Ковальській почали будівництво першої міської електричної станції. Уже в листопаді 1896 року стали проводити перші підключення електричних ліхтарів. Ними замінили 1600 гасових ліхтарів на околицях міста. У 1897 році електроенергія подавалася ще з перебоями, акумулятори були слабкі, парові машини ще не були прийняті в повноцінний робочий режим. Коли яке-небудь передмістя або околиця поринала в темряву, жителі збиралися біля електричних ліхтарів, обговорюючи причини його відсутності та придумуючи способи відновити освітлення.

Поділ не дарма мав відношення до центру торгового життя Харкова, лавки як міські, так і приватні тут стояли майже всюди. Особливо ними був забудований Подільський провулок. На розі з Рибною вулицею розташовувалися Еремеєвскі лавки, що належать місту. У 1870-і вони занепали та спорожніли, ставши притулком для голодранців і раклів, тільки в 1890 тут збудували нові кам’яні лави.

006.jpg
Харківський Поділ під час весняного наводнення 1913 року. Фото А. Катеринича

Частина провулка Подільського в 1860 отримала ім’я Костюринский, він починався від Миколаївської площі та йшов до Рибної вулиці. Землі тут належали місту. У 1840 тут побудували дерев’яні торгові ряди, але так невдало, що в кінці 1850-х вони вже були до крайності старі. Водночас кілька дворових місць по Рибній купив купець 2-ї гільдії Сергій Кіндратович Костюрін. Будуючи новий кам’яний будинок, Костюрін запропонував у 1861 році одночасно побудувати своїм коштом нові міські кам’яні лавки, які з ним були сусідами. Умова була одна – щоб він їх взяв в оренду у міста, а після закінчення терміну, міська дума могла передати їх в оренду іншим особам. У результаті Костюрін забудував цілий квартал сучасними на той момент кам’яними будівлями. Ось чому його ім’ям названа після смерті в 1866 році частина Подільської вулиці, що стала Костюринский провулком.

Як зміниться Харків у 2021 році: новий ТРЦ, дорога та сквери

Розповідаючи про Поділ, не можна не згадати того факту, як практично кожну весну жителі страждали від повеней. Причиною весняному паводку були млинові греблі у приміського селища Основа. Там на греблях накопичувався лід, створюючи крижані затори, свого роду греблі, піднімаючи рівень води в річці. Повінь 1853 року відбулася від скупчення льоду у Барабашовській греблі та поки своєю масою вода не прорвала греблю, вона заповнювала вулиці міста. Пік повені припав на 9 лютого 1853 року зима була малосніжною, а погода стояла дощова. У ніч на 9 лютого йшов проливний дощ при сильному вітрі, вода стала прибувати та піднялася з берегів на півтора метра. Лід, вирвані з коренем дерева, уламки млинових гребель пошкодили харківські мости, будівлі, ліхтарі, було затоплено 346 дворів з яких 87 рятувалися на дахах будинків, понад 1000 пудів хліба було зіпсовано, зазнали збитків кілька заводів. Всього місто отримало збитків на 11000 рублів сріблом, а приватні власники на 106236 рублів сріблом.

007.jpg
Поділ на плані міста Харкова 1886 року

Дещо менша повінь була в 1877 році, досягаючи 1,2 м, тоді найбільше постраждали вулиці Захарківської частини міста. А найбільша повінь сталася 15 березня 1889, коли вода перевершила відмітки 1853 року. Всі мости в заплаві річок були затоплені, вода спала тільки 20 березня, а вже в ніч на 24 березня річки знову вийшли з берегів. Велика повінь була і в 1893 й у 1913 роках, хоча і в інші роки були не менш руйнівні для жителів весняні розливи, і кожен раз Поділ був одним із найбільш вразливих районів міста.

Коментарі