Після успішного контрнаступу ЗСУ та звільнення Харківщини важливо фіксувати тих, хто співпрацював з окупантами та допомагав впроваджувати систему освіти згідно зі стандартами рф на окупованих територіях області. Шляхом розповідей цих людей ми розкажемо, як росія впроваджувала “русский мир” в школах та яку долю зазнали громадяни України, які допомагали в цьому. Журналісти Харківського Антикорупційного Центру проаналізували судовий реєстр та інші відкриті джерела для встановлення призначень освітян, які вибрали співпрацю з окупантами, та тих, хто залишив вірність Україні попри тиск та страх.
Перші кілька тижнів після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну питання шкільної освіти не викликали особливого інтересу в окупантів. З середини березня Міністерство освіти та науки запустило відеоуроки для учнів. Паралельно на Харківщині, де була безпекова стабільність, розпочали онлайн-навчання. Навіть на територіях, що опинилися під окупацією, заклади освіти намагалися забезпечити навчання в онлайн-форматі та завершити навчальний рік 2021-2022.
Окупаційна влада росії практично ігнорувала шкільну освіту до червня. Після закінчення навчального року почалися збори керівників закладів освіти, які вибрали співпрацю з окупантами та працювали над будуванням освітнього процесу за стандартами рф та російською мовою.
З того часу розпочався процес вилучення українських книг та підручників з навчання мови, літератури та історії. Вчителів, які відмовилися від співпраці, звільняли, а тих, хто погодився працювати під росією, приймали на роботу знову. Також окупанти ліквідували українські заклади освіти та створили нові за своїми стандартами. Випускники 9 та 11 класів спочатку отримували квазіатестати та свідоцтва “военной гражданской администрации Харьковской области” за російськими зразками, а потім — російські атестати.
З Міністерства освіти рф приїздили чиновники різного рівня та проводили робочі наради з освітянами-колаборантами.
В серпні вчителі з Куп’янського та Ізюмського районів відправилися на “перекваліфікацію” та “підвищення кваліфікації” до Курська та Бєлгорода у рф. Після поїздки деякі з них виражали своє задоволення словами: “супер”, “позитивно”, “гарний настрій”.
Не лише вчителів направляли до росії. Дітей, учнів місцевих шкіл, вивозили на “відпочинок” до Краснодарського краю рф та в окупований Крим в “Артек”. Варто відзначити, що після успішного контрнаступу ЗСУ у вересні багато батьків, які відправили своїх дітей на “відпочинок” до держави-агресора, не могли забрати їх назад протягом двох-трьох місяців.
Дітей старших класів (15-17 років) відправляли до російського міста Ярославль на “навчальний табір”, де їм “допомагали краще зрозуміти”, що відбувається навколо. Відповідальною за цю поїздку, судячи з відео пропагандистів, була Валерія Пісоцька, яка раніше працювала практичним психологом у Кругляківській школі Курилівської ОТГ Куп’янського району.
На Куп’янщині викрили прихильницю «руського миру», яка підтримувала окупантів
Директорів та вчителів, які відмовилися співпрацювати з представниками держави-агресора, замінювали місцеві жителі, які далеко не завжди були зі сфери освіти.
На початку серпня минулого року стало відомо, що володимир путін наказав своєму уряду виплатити по 10 тисяч рублів батькам школярів на тимчасово окупованих частинах Херсонської, Запорізької та Харківської областей України, а також в “народних республіках”. Однак умовою отримання цієї виплати було навчання дитини за російськими програмами.
Окупанти тоді оголосили, що російська мова має стати основною в школах, де планували викладати її п’ять годин на тиждень. Українську мову планували залишити як факультатив з двома годинами на тиждень. Предмет “Захист України” був скасований, і замість нього вводили предмет “Історія російської федерації”.
1 вересня 2022 року окупанти провели лінійки в деяких школах, на окупованій території Харківщини, де грав гімн держави-агресора і піднімали російський прапор.
На окупованій території Харківщини було обмежено кількість шкіл, де застосовували стандарти рф. Окупаційні посадовці пояснили це недостатнім часом для атестації навчальних закладів, проте насправді це було пов’язано з відмовою багатьох вчителів співпрацювати з окупаційною владою та відсутністю дітей через їх виїзд або бажання дистанційно навчатися в українських школах.
Суд в Балаклії визнав винною Олену Ярмоленко, яку раніше називали “начальницею відділу освіти Балаклійського територіального управління Ізюмського району”, і засудив її до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. Рішення було підтримане на апеляції.
За інформацією порталу vseosvita.ua, раніше Олена Ярмоленко працювала у Балаклійській загальноосвітній школі №6. За даними порталу YouControl, вона є співзасновницею об’єднаної первинної профспілкової організації відділу освіти Балаклійської міськради.
Крім цього, у 2015 році Олена Ярмоленко, як методист відділу освіти Балаклійської районної державної адміністрації, брала участь у робочій групі Міністерства освіти та науки України щодо експертизи електронних версій оригінал-макетів підручників для учнів 4 класу з предмету “Англійська мова” в загальноосвітніх навчальних закладах.
Слідство встановило, що з червня по 8 вересня Олена Ярмоленко очолювала “відділ освіти”, брала участь у нарадах керівників відділів окупаційної влади, та проводила колективні наради, під час яких повідомляла директорам навчальних закладів Балаклійського та Савинського ОТГ, що навчальний процес буде проводитися виключно російською мовою та за освітніми стандартами держави-агресора.
Крім того, “начальниця” видала накази про прийняття директорів шкіл на роботу та керувала процесом направлення вчителів до міста Курськ, для проходження “перепідготовки” за стандартами та програмами рф.
Олена Ярмоленко також наказувала директорам навчальних закладів вилучити з бібліотек українську літературу та державну українську символіку. Також були накази щодо перерахунку оцінок учнів 9-х та 11-х класів для видання свідоцтв про освіту російською мовою з грифом рф.
На судовому засіданні Олена Ярмоленко визнала свою вину повністю. Вона також розповіла, що 24 лютого 2022 року зі своєю сім’єю переїхала до села Борщивка, де проживала її мати, і там проживала до травня місяця. На той момент вона працювала консультантом в центрі професійного розвитку педагогічних працівників у відділі освіти Балаклійської міської ради.
У травні 2022 року вони повернулися до свого місця проживання в місті Балаклія через погіршення ситуації та мародерство. 23 червня до них звернулися військові та питали їх про їхню особу та місце проживання. Вони сказали, що з освітян залишилася тільки Олена Ярмоленко, і їй доручено працювати. Їй було сказано, що вона має прийти на нараду в “адміністрацію” у понеділок о 9 годині ранку. Олена Ярмоленко заявила, що погодилася, оскільки вона була під тиском військових і була з дитиною, а її брат був не транспортабельний, а мати — пенсіонерка. Тому вони вирішили залишитися разом у важких умовах окупації. На наступний день, 16 червня, вона подала заяву на звільнення та прийшла на нараду в “адміністрацію”. Глава міста Балаклія, Юрій Шевченко, сказав їй, що вона стане начальником відділу освіти, і вона прийняла цю пропозицію.
У лютому 2023 року Тетяну Книш (раніше очолювала відділ освіти Петропавлівської сільської ОТГ Куп’янського району) було також звинувачено в співпраці з окупантами та допомозі впровадженню освіти за російськими стандартами. Вона організовувала виїзд вчителів до росії для проходження “перекваліфікації” та “переатестації”.
Книш перебуває під вартою з лютого 2023 року і не має права внести заставу. Її підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 111-1 та 111-1 Кримінального кодексу України.
Тетяна Книш була членом делегації освітян Куп’янщини, яка в червні минулого року відвідала так зване “Міністерство освіти лнр” за російськими наративами. На зустрічі вони обговорювали включення пропагандистських розділів “Мое отечество” та “Правовое воспитание” для дошкільників. Слідство стверджує, що під час окупації Куп’янська Тетяна Книш вирішила співпрацювати з представниками збройних сил російської федерації та прийняла посаду “заместителя начальника” в “Отделе образования ВГА Купянского района Харьковской области.” Вона проводила наради з колективом, затверджувала нових співробітників у відділі, встановлювала розмір їх заробітної плати та підписувала відповідні документи.
Під час судового засідання Тетяна Книш висловила заяву, що згодилася на співпрацю з представниками держави-агресора та на обіймання “посади” у незаконній організації тільки через загрози, які стосувалися життя її дитини.
На початку 2023 року Тетяна Книш звернулася до суду із заявою про видавання судового наказу на стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати з Петропавлівської сільської військової адміністрації Куп’янського району, але суд відмовив у виданні цього судового наказу.
На момент вторгнення росіян, відділ освіти, молоді та спорту Дворічанської селищної ради очолювала Наталія Коваль. Директори закладів освіти Дворічанської громади заявляють, що саме вона відвідувала “нараду,” яку проводили окупанти в Куп’янську щодо подальших планів у сфері освіти. Вона намагалася переконати директорів закладів освіти, що “необхідно продовжувати працювати та вчити дітей, і не звертати увагу на війну.”
Пізніше росіяни замінили Наталію Коваль, яка перейшла працювати в Дворічанський ліцей, і призначили на посаду керівника так званого “відділу освіти” — Людмилу Оганесян, головного спеціаліста відділу освіти, молоді та спорту Дворічанської селищної ради.
Нещодавно Людмилі Оганесян було оголошено підозру у колабораційній діяльності (ч. 2 ст. 111-1 Кримінального кодексу України) через добровільне обійняття посади “виконуючої обов’язки головного спеціаліста відділу освіти військової цивільної адміністрації Куп’янського району.”
У травні 2023 року відділ освіти, молоді та спорту Дворічанської селищної ради очолила Ксенія Чернятіна, колишня вчителька української мови та літератури Колодязненської школи, яка не співпрацювала з окупантами та швидко звільнилась. Наталію Коваль помітили дворічани в черзі за українською гуманітарною допомогою у Харкові восени 2022 року.
З України виїхали після успішного контрнаступу Збройних Сил України та отримали підозру в колабораційній діяльності наступні особи: начальник відділу освіти Куп’янської міськради Роман Долгін, який наразі обіймає посаду “начальника управління освіти військової цивільної адміністрації Харківської області” на території російської федерації; “начальник управління освіти” в окупованому Ізюмі Юлія Бабаївська; начальник відділу освіти Вовчанської міської ради Віра Сорокова; “начальник отдела образования” в окупаційній адміністрації Борової Віта Василець. Підозру у колабораційній діяльності також отримала керівник відділу освіти Великобурлуцького району Тетяна Ченцева, яка раніше пішла на співпрацю з росіянами, судячи з підозри одного з директорів.
Зараз ніхто з керівників районних відділів освіти, які працювали при окупаційній владі, не отримав вироку від суду.
Село Яковенкове розташоване в Ізюмському районі поблизу Балаклії. Під час окупації цієї місцевості російські освітні стандарти впроваджувала жінка на ім’я Ольга Гляненко, яка володіла посадою “директорки” школи. З оглядом питання колаборації, варто зазначити, що вона також брала участь у вилученні українських книг та підручників. Після того, як Харківщину звільнили від окупантів, Гляненко вирішила залишитися на території України, а за свої дії була засуджена на 1,5 роки позбавлення волі.
Крім цього, суд також позбавив її права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування та у сфері освіти протягом 10 років.
За результатами розслідування було встановлено, що Гляненко стала “директоркою” школи наприкінці липня 2022 року. В перший же день своєї роботи вона сповістила вчителів, батьків та учнів про впровадження в закладі освіти стандартів російської федерації та викладання предметів російською мовою. Гляненко та інші працівники школи вилучили українські підручники, літературні твори та українську символіку.
У соцмережах з’явився так званий “акт” від 18 серпня минулого року, підписаний Ольгою Гляненко як головою комісії, що підтверджував вилучення літературних творів з місцевої школи. Аналогічні акти були оформлені не лише в Балаклійській громаді, але і в Куп’янську, Дворічній, Вільхуватці, Великому Бурлуку, Вовчанську.
Усього з архівів було вилучено понад тисячу українських книг, а також 37 одиниць української символіки та 26 плакатів і стендів.
Під час судового засідання Ольга Гляненко визнала свою повну вину, підтвердила обставини, які лягли в основу обвинувачення, та виразила розкаяння.
Законною директоркою Яковенківської гімназії була і залишається Тетяна Товстокора, яку російські окупанти викрали. Вони зробили це з метою покарати її за відмову співпрацювати і перевести навчання на російську мову, а також для пониження її впливу на інших працівників гімназії, щоб вони все ж погодились на співпрацю.
За словами Тетяни Товстокори, після початку російської окупації в Яковенківській гімназії з березня по травень минулого року навчання припинилося.
“На початку липня до мене прийшли представники держави-агресора і пропонували роботу, працювати в них “директором”. Почали казати, що треба ремонт в школі невеликий зробити, двері, вікна вставити, починати готуватись до російських програм навчання, підручники треба завозити. На що я їм одразу сказала, що працювати на них не буду”, – пригадує Товстокора.
Директорка розповідає, що вчителі не перейшли на бік окупанта і продовжували працювати з дітьми, які залишились, використовуючи українські навчальні програми. Вони проводили уроки нелегально, на лавках та власних будинках.
Вона також поділилася спогадами про період окупації: “Окупанти розпочали з впровадження своїх освітніх стандартів 1 серпня. Вони наймали працівників, але не вчителів, а відремонтували двері та вікна. В цей час “нова директорка” запитала мене: “Вы вообще видели, что тут происходило, вы тут были вообще?”. І я відповіла їй: “Чиї срали – ті і прибирали”.
Про Ольгу Гляненко, яку окупанти призначили “директоркою” школи, Товстокора знає, що вона не була місцевою і раніше не працювала в цій школі: “Вона приїхала з Донбасу приблизно п’ять років тому”.
Тетяна розповідає про своє викрадення: “17 серпня до мене знову прийшли два озброєних чоловіки та питали, чому я не відвідую школу, і чому мені не подобається новий режим. Вони запросили мене поспілкуватися у відділі освіти в Балаклії. Однак вони обманули мене і привезли до камери, що розташована у відділі поліції в Балаклії. Там було два ліжка та два матраци, вкриті дитячими ковдрами. Я була четвертою жінкою в цій камері, і тільки в перший день там була вода”.
Після трьох днів в умовах затримання без будь-яких допитів Тетяну разом з іншими місцевими мешканцями вивезли з окупованої Балаклії в напрямку українського блокпоста. Їй надали всього п’ять хвилин на збори. Представники окупаційної влади назвали це “депортацією в Україну”.
“Знаю, що батькам погрожували – в разі того, якщо дітей не віддадуть до шкіл. Казали, що на перший раз буде штраф, вдруге – теж штраф, а втретє, якщо ситуація повториться – дітей заберуть в дитячі будинки. Тому заяву написали майже всі батьки на навчання. На 1 вересня лінійки не було, знімали вітальне відео. Збирали тільки першокласників”, – каже директорка.
Несподіваною обставиною стало призначення Володимира Моісеєнка “директором” школи в смт. Савинці Ізюмського району, розташованому неподалік від Балаклії. Перед повним масштабом війни, ця людина не мала ніякого відношення до системи освіти і працювала як інструктор-методист у міському комплексному Дитячо-юнацькому спортивному школі. Суд визнав його винним та призначив покарання у виді позбавлення волі на два роки, а також позбавлення права обіймати будь-які посади в органах влади та органах місцевого самоврядування на десять років, як вказано в вироку.
Згідно з судовим документом, середині серпня минулого року Моісеєнко добровільно прийняв посаду директора школи №1 в Савинцях за пропозицією окупантів і введе російську навчальну програму, змушуючи персонал школи працювати за нею.
Моісеєнко вимагав, щоб персонал зафарбував синьо-жовті кольори на стінах класів та всі куточки з українською символікою у школі. В судовому засіданні обвинувачений визнав свою повну вину.
Він пояснив, що після окупації він втратив роботу та змушений був заробляти на прожиття, а також годувати 28 своїх котів та собак. Перебуваючи на базарі, чоловік почув оголошення про набір на роботу до школи. Він прийняв пропозицію, вважаючи, що дітей потрібно все ж навчати. Він перекладав текстові матеріали з української на російську мову, їздив на наради у Балаклію та давав директиви щодо видалення українських символів в школі. За словами Моісеєнка, він це робив, щоб уникнути проблем з “владою” та не погіршувати ситуацію. Він вважав, що окупація триватиме довго і шукав можливість заробити гроші на своє існування та витрати на утримання своїх тварин.
Один із місцевих жителів розповів, що під час окупації вчителі та освітяни не бажали приймати посаду “директора” школи. Тому росіяни були змушені призначити “директором” Моісеєнка, людину, яка не мала жодного досвіду в сфері шкільної освіти.
Зазначимо, що жоден із директорів освітніх закладів в Балаклійській громаді не виїхав до підконтрольної Україні території до 26 серпня минулого року, щоб забезпечити онлайн-навчання, як це вимагав відділ освіти Балаклійської міськради. У той же час деякі вчителі, які пройшли “перекваліфікацію” в росії, пізніше виїхали в країни Євросоюзу, за словами колишньої освітянки з Балаклії, яка вирішила залишити своє ім’я в анонімності.
Світлана Швід, яка очолювала відділ освіти Балаклійської міськради до початку 2023 року, повідомила, що за перший місяць повномасштабного вторгнення та окупації міста, приблизно 60-70% вчителів покинули місто.
За словами Світлани, Департамент освіти Харківської ОВА підтримував постійний контакт і надавав рекомендації, головною з яких було виїзд у разі встановлення російської влади в місті.
Багато вчителів також виїхали в наступні місяці через Печенізьку дамбу під час евакуації. Зважаючи на бойові дії, відсутність світла та інтернету навколо Балаклії, навіть онлайн-навчання стало неможливим. За словами Світлани, призупинили свою роботу лише десята частина педагогів, і вона висловила гордість відносно тих, хто залишився і продовжував вчити дітей.
Швід підтвердила, що представники держави-агресора тиснули на батьків, примушуючи їх віддати дітей до шкіл за російськими навчальними програмами. Вони почали з моніторингу, щоб визначити, скільки дітей може потрапити до таких шкіл. Потім вони перейшли до погроз батькам, стверджуючи, що якщо вони не подадуть заяви до російських шкіл, до них прийдуть з військовими рф та заберуть дітей.
Світлана також зазначила, що принаймні три вчителки з Балаклії виїхали на “перекваліфікацію” до росії. Це жінки, яких російська пропаганда використовувала в своїх сюжетах. Після окупації Балаклії росіяни запустили навчальний процес в Балаклійських ліцеях №1, №2, №3 та №5, але не відкривали ліцей №4.
Деякі вчителі, які співпрацювали з окупаційним режимом, пізніше були відсторонені від навчального процесу після деокупації Балаклії. Швід підтвердила, що дехто з них обурювався через те, що їх не повертали до навчання дітей, і суди часто вирішували спірні питання на їхню користь. Деяким вчителям було надано компенсацію на десятки тисяч гривень та підтверджено незаконність призупинення трудових договорів.
Директорка Балаклійського ліцею №3, Віта Коваленко, не співпрацювала з окупантами і виїхала із захопленого міста. Натомість, окупаційна влада призначила “директоркою” ліцею вчителя української мови Людмилу Демиденко з місцевої школи №6, яка до російського вторгнення виступала як великий прихильник України. Проте в окупаційний період вона не тільки відмовилася виїхати, але й активно співпрацювала і підписувала акти на вилучення українських книжок, як повідомила Швід.
Крім історій освітян-колаборантів, у Балаклії сталося багато епізодів, які захоплюють своєю сміливістю. Одним з таких була історія вчительки російської мови одного з балаклійських ліцеїв Вікторії Щербак, яка разом зі всією своєю сім’єю (донькою та чоловіком) побувала під час окупації в місцевому райвідділі поліції, де росіяни облаштували катівню.
За її словами, окупанти пропонували їй викладати в школі за російськими стандартами освіти. Але Вікторія відповіла на це, запитаючи: “А як я буду дивитись своїм діткам в очі, що я спочатку розказувала що треба любити Україну, свою Батьківщину, понад усе, а тепер буду вішати на дошку прапор русні?”.
Ми змогли особисто спілкуватися з Вікторією по телефону. Вона підтвердила слова Світлани Швід щодо того, що росія готувала 4 з 5 шкіл у Балаклії до навчального процесу за своїми стандартами.
Вікторія також заявила, що дійсно існували вчителі, які встигли поїхати на так звану “перекваліфікацію” до російської федерації. В той же час вона наголосила, що батьків ніхто не примушував вести дітей до шкіл за російськими стандартами.
Балаклію окупували російські війська 2 березня 2022 року, і Вікторія підтвердила, що навіть онлайн-навчання в місті припинилося.
Вона згадала, як військові з автоматами проникли до її будинку та провели обшуки. Також, вони переглядали телефон її доньки та виявили там інформацію, яка не сподобалася окупантам. Вікторія згадала, як під час допиту їй ставили питання про те, чому її донька називає російських військових “свинособаками”. Також вона зазначила, що їй ставили запитання про думку щодо того, чи хоче вона, щоб їй показали, як гвалтують людей, як її доньку, на очах матері.
Суд визнав винною Світлану Пасічник, депутатку Куп’янської міськради, яка обралася від “Слуги народу”, у колабораційній діяльності та призначив їй три місяці ув’язнення, а також позбавив права обіймати керівні посади в державних органах протягом десяти років. Ця інформація надійшла з реєстру судових рішень.
Згідно з інформацією “Kharkiv Today”, в грудні 2022 року харківський осередок партії “Слуга народу” позбавив Пасічник мандату за народною ініціативою.
У вироку суду говориться, що окупаційна влада на Харківщині 4 липня 2022 року призначила Пасічник виконуючою обов’язків директора “Куп’янського регіонального центру професійної освіти”. Після цього вона ввела російську програму навчання, засновану на “федеральних державних освітніх стандартах” російської федерації.
Під час слідства встановлено, що Пасічник отримала від окупаційної адміністрації навчальні підручники російською мовою за освітньою програмою рф, рекомендовану “Министерством просвещения российской федерации”. Ці підручники були видані учням закладу.
У судовому засіданні Пасічник визнала свою вину. Термін покарання призначено з 26 листопада 2022 (день її затримання) по 26 лютого 2023 року.
Крім цього, у червні 2023 року Дзержинський райсуд міста Харкова визнав винною уродженку м. Ізюм Олену Комахову у колабораційній діяльності і позбавив її права обіймати певні посади та займатися діяльністю в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років, без конфіскації майна.
За матеріалами справи, громадянка протягом липня та серпня минулого року добровільно обійняла посаду “спеціаліста відділу з питань організації харчування у Ізюмському відділі освіти Харківської області”, який є структурним підрозділом “военно-гражданской администрации Изюмского района Харьковской области”.
Комахова, за погодженням окупаційної адміністрації, проводила інспекційну перевірку умов харчування дітей в навчальних закладах Ізюмського району.
Важливо зауважити, що спочатку її підозрювали в іншому. Конкретно, в тому, що Комахова під час окупації Ізюму добровільно погодилась на пропозицію окупаційної влади обійняти посаду директора навчального закладу “ЗОШ №6 м. Ізюм” та повідомила вчителів про впровадження стандартів освіти російської федерації та російською мовою за підручниками на російській мові.
В прокуратурі підтвердили, що спочатку підозрювали Комахову в тому, що вона була “директором” в школі №6, але потім справу перекваліфікували з урахуванням отриманих даних про те, що ця жінка працювала в “відділі освіти Ізюмського району”.
Судитимуть освітянку, яка впроваджувала освітні стандарти держави-агресорки
Так званою “директоркою” ліцею в селі Гетьманівка Куп’янського району стала уродженка Челябінської області російської федерації Олена Яблонько. Суд у першій інстанції виніс вирок, визнавши її винною в колабораційній діяльності та призначивши їй три роки ув’язнення, а також позбавивши права обіймати посади в галузі освіти протягом 15 років.
Згідно з малеріалами справи, Яблонько набирала персонал та впроваджувала програму російської федерації, використовуючи російські підручники, прибираючи українські. Коли деякі місцеві вчителі не погодилися співпрацювати, “директорка ліцею” у Гетьманівці звернулася до окупантів, щоб призначити вчителів із інших громад на вакантні посади.
Під час судового засідання, уродженка Челябінської області не визнала своєї провини. Вона розповіла, що перебувала в окупації протягом майже півроку, з лютого по вересень 2022 року, і в цей період не проводила агітаційну або пропагандистську діяльність на користь окупаційної влади. Замість цього вона турбувалася про господарство та працювала з дітьми в недільній школі місцевого храму, намагаючись відволікти від жахливої атмосфери навкруги. Яблонько заявила, що була налякана вибухами, обстрілами, важкою технікою та літаками, які летіли над головою, і військовими зі зброєю.
За словами Яблонько, вона протягом довгого часу працювала з дітьми в недільній школі при місцевому храмі, тому більшість дітей знала особисто. У святкові дні вони часто відвідували ліцей та дитячий садок та пригощали дітей смаколиками. Вона наголосила, що була змушена дотримуватися деяких вказівок окупантів лише для того, щоб зберегти можливість бути поруч з дітьми та запобігти їх вивезенню з території України до російської федерації.
Як зазначила “директорка ліцею” у Гетьманівці, всі державні символи та підручники російської федерації залишалися на місці, і вона особисто не привозила підручники з рф. За її словами, вона діяла відповідно до вказівок окупантів, не маючи жодних злочинних намірів. Жінка запевнила, що їй не відомо було про освітні стандарти рф та їх застосування у навчальному процесі в ліцеї, і вона не має жодного відношення до освітніх стандартів.
За свідченнями вчителів, персоналу ліцею та батьків учнів стало відомо, що всі у селі вважали та приймали жінку як виконуючу обов’язки директорки місцевої “школи,” яку створила окупаційна адміністрація.
Законним директором ліцею вже 20 років є Валентина Бовдуй, яка вирішила не вступати в співпрацю з окупантами.
“На моє переконання, є певна команда від центральної влади, від Києва, особливо не чіпати освітян, які пішли на співпрацю. Вироки судів зробити якомога м’якішими. Кримінальні провадження стосуються лише директорів закладів, керівників відділів освіти. Умовних завучів, вчителів не чіпають,” — впевнений громадський активіст із Куп’янську Сергій Кудрявцев.
За його словами, першим кроком окупантів на захоплених територіях було завозити гуманітарну допомогу, гроші та рекрутувати освітян. Кудрявцев вважає, що коли є намір утримувати території на довгий строк, найбільше цікавлять діти, і тому освіта стала основним об’єктом інтересу окупантів. Саме тому вони знищували українські підручники, літературу, символіку та завозили своє.
Кудрявцев наголосив, що схожий підхід був використаний СРСР під час війни в Афганістані, коли велика кількість вчителів була відправлена туди для аналогічних цілей.
Суд визнав винною директорку Вовчанського ліцею №7 Людмилу Іващенко у колабораційній діяльності та взяв під варту на 6 місяців, а також позбавив права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги протягом 10 років. Іващенко знаходиться в ув’язненні з 26 червня цього року.
За результатами слідства, Іващенко погодилася співпрацювати з представниками держави-агресора та протягом липня і вересня 2022 року обіймала посаду директора так званої “державної бюджетної освітньої установки «Середня загальноосвітня школа № 4»,” яку створила окупаційна адміністрація на базі ліцею №7.
За рішенням суду, вона розпочала підготовку навчального процесу згідно зі стандартами освіти держави-агресора, організувала постачання російських підручників та видавала учням атестати про отримання неповної середньої освіти (видруковані на бланках окупаційної адміністрації Харківської області, підписані керівником окупаційної адміністрації та печаткою), організувала вивезення державної символіки України та проведення 1 вересня минулого року свята “першого дзвоника,” під час якого був піднятий прапор російської федерації над навчальним закладом.
Жінка підтвердила свою повну вину на судовому засіданні, щиро розкаялася та підтвердила обставини, викладені в обвинувальному акті.
З тексту вироку стало відомо, що обвинувачена на теперішній момент продовжує працювати директором КЗ “Вовчанський ліцей №7”. Згідно з інформацією, отриманою від порталу “Youcontrol”, жінка дійсно займає посаду директора цього ліцею і в даний час. Важливо відзначити, що в 2010 році вона була обрана депутатом Вовчанської міськради від “Партії регіонів”.
Суд також засудив заступника з навчальної роботи Куп’янського ліцею №1, Наталію Алтанець, визнавши її винною у колабораційній діяльності і встановивши покарання – шість місяців ув’язнення, з позбавленням права обіймати посади в освітніх установах та органах влади, а також займатися освітньою та виховною діяльністю протягом 12 років.
За даними слідства, Алтанець виконувала обов’язки директора в ліцеї №1, замість директора ліцею, який перебував у Курську на “підвищенні кваліфікації”.
У червні минулого року вона розпочала впровадження стандартів освіти рф та створила списки вчителів, які були готові співпрацювати під керівництвом окупаційної влади держави-агресора. Алтанець особисто підписувала свідоцтва та атестати для учнів ліцею.
Під час судового засідання Алтанець визнала свою вину, висловила щире розкаяння та пояснила, що під час окупації перебувала в місті Куп’янськ на посаді заступника директора ліцею №1. У серпні 2022 року вчителі ліцею були змушені подати заяви на звільнення з 19 червня минулого року, але Алтанець продовжувала працювати у ліцеї. Вона пояснила, що виконувала обов’язки директора ліцею під час відсутності директора. Під час цього тимчасового виконання обов’язків директора вона брала участь у нарадах у відділі освіти та була присутня на двох нарадах із представниками окупаційної влади. Також вона виступала з промовами, включаючи промову про досягнення ліцею. На одній зі зборів із нагоди вручення сертифікату для ліцею №1 до Куп’янська приїхала представниця з міста Бєлгород, яка вручала сертифікат, і на заході було багато представників окупаційної влади та військових рф. У часи, коли вона виконувала обов’язки директора, вона також здійснювала замовлення на свідоцтва для учнів, які заповнювалися російською мовою, оскільки це було вимогою для свідоцтв російського зразка. Навчальний процес за стандартами освіти рф тривав лише 4 дні під час окупації. Вчительський колектив не отримував заробітну плату, та Алтанець зазначила, що вчителі отримували матеріальну допомогу лише від окупаційної влади.
Ірина Рєзнік, яка обіймала посаду в.о. директора в “Опорній школі “Оскільський ліцей” Оскільської селищної ради Ізюмського району,” була визнана винною рішенням Дзержинського райсуду міста Харкова від 26 жовтня і отримала покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки (звільнення від відбуття покарання з випробуванням і призначенням іспитового строку на 2 роки), а також позбавлення права обіймати посади в органах влади та освітніх закладах протягом 10 років.
За даними слідства, протягом липня по вересень 2022 року Рєзнік, як в.о. директора, організувала навчання у закладі освіти російською мовою і впроваджувала методики навчання за російськими підручниками.
Під час судового засідання, “директорка Оскільського ліцею” визнала свою вину повністю і виразила щире розкаяння.
Важливо відзначити, що на етапі досудового розслідування слідство також вказувало на те, що Рєзнік пройшла так звані “курси перепідготовки” освітян за російськими стандартами в Курську та Бєлгороді.
Також варто зауважити, що це лише останні вироки на момент даного повідомлення, а правоохоронні органи також затримали та підозрюють в колабораціонізмі багатьох інших освітян. Іншим заявили про підозру заочно.
Наразі Ірина Кожєвіна перебуває під домашнім арештом, яка була призначена окупаційною адміністрацією “виконувачкою обов’язків директора” в середній загальноосвітній школі № 4 Куп’янська, яку створила окупаційна влада на базі навчальних закладів “Куп’янський ліцей № 5.”
За даними слідства, Кожєвіна також впроваджувала стандарти освіти рф та організувала “курси підвищення кваліфікації” в російському Курську.
Наразі їй призначено запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту до 10 грудня цього року. Зауважено, що жінка заперечувала проти цілодобового домашнього арешту, бо станом на кінець серпня мала намір працювати з 1 вересня 2023 року як викладачка німецької мови в Харківському приватному навчальному закладі “Харківський колегіум.”
Ще одна мешканка Куп’янщини, Олена Ківшар, перебуває під нічним домашнім арештом. За версією правоохоронців, вона вільно виконувала обов’язки директора “Куп’янського ліцею № 4” під контролем окупаційної влади. Прокуратура стверджує, що Ківшар організувала введення російських стандартів освіти та змінила мову навчання в цьому навчальному закладі. Її підпис також міститься на окупаційних свідоцтвах та атестатах випускників. Справа Ківшар уже передана до суду.
Гусинський ліцей у селі Кондрашівка, Куп’янський район, був очолений Валентиною Коротун, вчителем, яку затримали наприкінці липня 2023 року.
Нова “в.о. директорка” ліцею повідомила вчителям про впровадження російських стандартів освіти у навчальному закладі та склала списки педагогів, готових працювати за таких умов.
За слідством, Коротун також організувала доставку підручників російською мовою та у серпні минулого року взяла участь у так званих “курсах підвищення кваліфікації” в російському Курську разом з іншими вчителями.
Цікаво, що після визволення Куп’янщини, Коротун переїхала до Харкова, де отримала посаду вчителя початкових класів в “Харківському ліцеї № 103.”
Ще один цікавий випадок стосується призначення Лариси Поєдинцевої на посаду керівника відділу освіти міської ради в грудні минулого року, всього за кілька місяців після звільнення Куп’янська. Проте незабаром українські правоохоронці розпочали розслідування щодо її діяльності. Згодом виявилось, що під час окупації вона працювала заступником директора в медичному коледжі і навіть викладала історію російської федерації. Слідство стверджує, що Поєдинцева була причетна до впровадження російських освітніх стандартів та так званої “перекваліфікації.”
У січні 2023 року Поєдинцеві була оголошена підозра у колабораційній діяльності. Суд дозволив їй вийти з-під варти за внесення застави в розмірі понад 50 тисяч гривень. Під час засідання Поєдинцева заявила, що завжди виражала патріотичні почуття до України. Її праця в навчальному закладі під час окупації, за її словами, була обумовлена сімейними обставинами та загрозами, що надходили їй та її родині від боку окупантів.
Направлення вчителів до російського Бєлгорода для вивчення стандартів окупанта, за версією слідства, було ініційовано новопризначеним “директором” Чугуївського району Артемом Колесніком. Ця ситуація відбулася в Юрченківському ліцеї. Справа Колесніка вже на розгляді в суді, і зараз йому загрожує до трьох років позбавлення волі.
Іншу освітянку, Лідію Тільну, яка відмовилася співпрацювати з російськими окупантами, тримали у полоні в тому ж районі. Вона протягом 31 року була директоркою Іванівського ліцею. Окупанти спочатку її “звільнили”, а потім взяли в полон, де вона перебувала 19 днів, п’ять з них — у карцері.
Лідія Тільна зазначає, що важко залишатися в своєму селі і зараз, навіть після року після звільнення, оскільки велика кількість прихильників росії все ще проживає поруч. Так само і Іванівська сільська рада, в якій багато осіб уклали компроміс з представниками держави-агресора: гімн російської федерації включали, прапор рф вивішували. Зараз директором місцевого ліцею стала людина, яка, за словами Лідії, також допомагала окупантам.
Жінка важко згадує події минулого року. Каже, що була єдиною в громаді серед працівників освіти, хто до останнього тримав прапор України піднятим: “24 лютого минулого року голова сільської ради, моя подруга, приїхала до мене і питає: ‘Чому ти не знімаєш прапор?’. Лідія відповіла, що ніколи не зніме прапор України і “ніколи не підкориться російській федерації.”
Тільну змушували декілька разів під час червня-липня готувати школу до навчального процесу за стандартами держави-агресора. Після відмови її змусили написати заяву про звільнення. 20 липня минулого року представники “відділу освіти” завітали в село, де вони зібрали працівників школи, вчителів і батьків, щоб оголосити, що Тільна була звільнена. Лідія подякувала всім за їхню працю. За її словами, три вчителі з семи зголосилися працювати за новими стандартами.
Жінка вирішила виїхати до Харкова, але її затримали на блокпосту. Її сильно штовхнули, і вона впала на землю. Відчайдушно запитала, як їх виховали, чи є у них матері, і зауважила, що жінку штовхали на землю. Тільну назвала “ублюдками,” і відповідь отримала ударом прикладом по спині. Їй вказали стати на коліна та погрожували пістолетом. Тільну вивозили у мішку до Вовчанська, де її морили голодом, били, не давали сісти, та постійно погрожували застрелити.
Далі директорку перевели до спільної жіночої камери. Минуло практично три тижні з моменту її затримання на блокпосту, і на допиті російський військовий запитав її: “Ти осознала свою помилку?”. Проте Лідія не “осознала”. Окупант також запитав її: “Можливо, підеш на нас працювати?”. Тільна відмовилася ще раз.
Після звільнення села українськими військовими, Лідія відчула, що наче оживає: “Я не могла повірити, що це наші, я їх розцілувала, до мене життя повернулось, ми поїхали до будівлі сільської ради з військовими вішати наш прапор. Такі миттєвості на все життя запам’ятовуються”.
Місцеві мешканці повідомили, що в Іванівській школі 1 вересня минулого року була проведена “урочиста” лінійка, під час якої грав гімн окупанта, і вивішувався їхній прапор.
За словами керівника слідчого управління поліції Харківської області Сергія Болвінова, практика арештів освітян була поширена в усій Харківській області. “Була тут вчителька початкових класів, яку просто на вулиці схопили і привели сюди. Вона тут сиділа, здається, 13 діб. Після цього їй стало зле. Вони вивели її перед приміщенням, записали з нею інформацію, що вона підтримує “рускій мір”, після цього тільки їй дали змогу вийти на підконтрольну Україні територію”.
Євгеній Новіков єдиний з директорів Вільхуватської громади, хто не пішов на співпрацю з окупантами.
Очільник Вільхуватського ліцею зауважує, що спочатку ніхто з директорів громади не мав наміру працювати під російською владою, але потім виявилося, що це були лише слова. Не тільки директор Приколотнянського ліцею Галина Сологуб, а й інша особа, наприклад, директор Федорівського ліцею Тетяна Погуляйло, співпрацювала з окупантами, не як директор, але як вчитель за російськими стандартами освіти.
У колишньому Великобурлуцькому районі, за словами Новікова, близько половини директорів шкіл середньої освіти пішли на співпрацю, а інша половина відмовилася.
Новіков запевняє, що до червня минулого року його навчальний заклад, а також інші школи в окупації ніхто не чіпав. Більшість шкіл завершили навчальний рік в онлайн-режимі за українськими стандартами.
Весною 2022 року до ліцею заходили російські військовослужбовці, але за словами Новікова, це було пов’язане з їхнім бажанням знайти портрети Степана Бандери. Проте вже в серпні, у навчальному закладі зібрали працівників для зустрічі з новоствореним “відділом освіти” від держави-агресора. Вони пропонували всім перейти до офлайн-навчання з 1 вересня за російськими стандартами освіти та обіцяли зарплату в 20 тисяч рублів.
Директор Вільхуватського ліцею скаржиться, що Департамент освіти Харківської облдержадміністрації не надав жодних конкретних порад, як вести себе освітянам в умовах окупації. Освітній департамент не мав відповіді, крім рекомендації не приймати посади керівників.
На зустрічі з представниками держави-агресора Євгеній Новіков заявив, що не буде працювати в таких умовах. Однак вчитель математики та фізики Віктор Сорокін, який працював у ліцеї, погодився стати “директором” на пропозицію окупантів.
Згідно з ухвалою суду, Сорокін був звинувачений у вилученні підручників з предметів “Українська мова”, “Історія України” та інших українських навчальних матеріалів, готуючи школу до російських стандартів освіти.
Після звільнення Харківщини всі, хто співпрацював з окупантами, були відсторонені від роботи у Вільхуватському ліцеї. Однак за словами Новікова, є випадки, коли деякі з них подалися на роботу до шкіл у Харкові, де особливо не перевіряли їхню діяльність під час російської окупації.
Любов Гожа була призначена окупантами на посаду директора загальноосвітньої школи № 11 в Ізюмі. Після її призначення, заклад отримав акредитацію відповідно до стандартів країни-агресорки.
Гожа розповідала вчителям та батькам учнів про те, що в закладі буде впроваджена російська мова навчання та стандарти освіти рф. Також, за даними правоохоронців, вона подорожувала до росії для проходження так званої “перепідготовки”. Було відомо, що Гожа планувала провести свято знань, на якому передбачалася публічна демонстрація відеопривітання міністра освіти рф.
Деякі випускники 9 та 11 класів отримали документи російського зразка від Гожи, як стверджують правоохоронці. Нині обвинувачена перебуває під вартою, а її справу передали до суду.
Другий навчальний заклад в Ізюмі, ліцей № 6, добровільно очолила Вікторія Рубльовська, за версією правоохоронців. Вона перевела школу на стандарти рф, формувала новий педагогічний склад і готувала їх до перекваліфікації в росії.
Слідчі встановили, що Рубльовська видала державні символи України з будівлі закладу і вилучила українські підручники. Справу Рубльовської також передали до суду, і вона перебуває під вартою.
Ще одну освітянку Ізюма, Віту Василенко, яка взяла посаду в.о. директора в школі № 12 під час окупації, також підозрюють в колабораційній діяльності. На момент її затримання, вона працювала касиром у одному з супермаркетів у Харкові.
Справа Василенко передана до суду, де її обвинувачують в колабораційній діяльності (ч. 3 ст. 111-1 КК України). Також розглядається справа Олени Кочури, яка до російського вторгнення в Україну працювала вчителем у Липчанівському ліцеї Кун’євської сільської ради Ізюмського району.
Заступник міського голови Ізюма Володимир Мацокін стверджує, що факти співпраці освітян в Ізюмі були, але вони не були настільки масштабними, як у Куп’янську. Наприклад, в Ізюмі не було святкових заходів на 1 вересня, і багато закладів освіти були настільки розгромлені, що не проводили навчання.
В місті Ізюм були підготовлені два навчальні заклади для впровадження російських освітніх стандартів, але через близькість до фронтової лінії, ці школи не змогли розпочати навчання.
“З тих, хто виїжджав на так звану “перекваліфікацію” в РФ, більше не працює у нас в школах. Ми не можемо допустити цих вчителів до навчального процесу, бо це фактично підрив основ національної безпеки”, – каже Мацокін. На питання Мацокіна до цих освітян: “Чого ви туди поїхали?”, всі відповідали в форматі: “Та нужно ж было за что-то жить”, “А кто будет учить наших детей?”.
Володимир Мацокін обговорював це питання з омбудсменом у сфері освіти та брав участь в конференціях, проведених Міністерством освіти. Опрацьовують сценарії, за якими вчителів можуть не притягувати до кримінальної відповідальності, але внести зміни в законодавство, щоб можна було пожиттєво заборонити їм працювати в галузі освіти.
На даний момент багато з освітян, які були відсторонені, подають позови до суду для відновлення на свої посади. Мацокін висловлює обурення тим, що судова практика може бути на користь колаборантів-освітян.
За інформацією правоохоронців, тодішній керівник Великобурлуцького ліцею, Віктор Шестопалов, погодився стати директором за часів російської окупації. У серпні минулого року Шестопалов провів нараду з працівниками ліцею, де повідомив, що навчання буде проводитися за російською програмою, і зарплата працівникам виплачуватиметься в рублях. Його справа зараз розглядається в суді.
Є вчителька одного з Великобурлуцьких закладів, яка відмовилася співпрацювати з окупантами. За її словами, з восьми закладів половина розпочала працювати в окупаційний період: Червонохвильський, Великобурлуцький, Андріївський ліцеї, а також її власний Шипуватський ліцей. В останніх трьох закладах навчання за російськими програмами було запущено ще за дією директорів, які керували школами до великої війни.
З іншого боку, під час окупації не працювали Площанський ліцей (директор – Тетяна Костенко, кілька вчителів, які співпрацювали – перевелись до Великобурлуцького ліцею), Підсереднянський ліцей (директор – Микола Шевченко), Катеринівський ліцей та Григорівський ліцей.
Проте у випадку Григорівського ліцею, розслідується кримінальне провадження через те, що директор та частина вчителів, хоч і відмовились співпрацювати з росіянами, все ж намагалися організувати навчальний процес за програмами окупантів. На посаді директора цього ліцею стоїть Ірина Плахотіна.
З 14 вчителів, завучів та директора Шипуватського ліцею, які працювали до повномасштабного вторгнення росії в Україну, лише один вчитель історії та колишній директор, Ольга Самойлова, вирішили співпрацювати з окупантами. Вона покинула Україну, коли почалася контрнаступ Збройних Сил України минулого року.
СБУ раніше вже зауважувала дивну поведінку Самойлової, і тому освітяни, які під час окупації проявили патріотичну позицію у Великобурлуцькій громаді, не були здивовані її вчинками.
За словами освітянки, ніхто не примушував вчителів співпрацювати з окупантами, це було їхнім власним рішенням. Крім того, існувала можливість виїхати через підконтрольні пункти.
Щодо шкіл Дворічанської громади Куп’янського району, ситуація серед освітян була різною. Вчителя Вікторію Войлокову обвинувачують у тому, що вона займала посаду директорки в Кам’янській гімназії під час окупації, впроваджувала російські стандарти та навіть виплачувала зарплату вчителям у рублях, як показує слідство. Тепер її тримають під вартою без можливості внести заставу.
Щодо директора Юрія Тягілєва, який очолював Рідкодубківську школу протягом 36 років, його обвинувачують в тому, що він забороняв викладати російську мову, хоча цей предмет був у розкладі до повномасштабного вторгнення. Під час окупації його допитували та намагалися примусити відкрити школу за російськими стандартами, але він і його вчителі відмовилися від цього. Тягілєв вважає свою школу найбільш проукраїнською в Дворічанській громаді під час окупації Куп’янщини.
Після допитів Юрій та його дружина, яка також є освітянкою, виїхали через росію до Європи. Через дві години після їх виїзду окупанти прибули до їхнього дому, оскільки вони відмовилися виходити на роботу в школу.
За словами Юрія, який називає зрадниками деяких освітян, “Бог їм суддя. Але з ким би не спілкувався, всі вони говорять, що все робили заради дітей. Хочеться в них спитати – заради яких дітей? Але це питання вже зовсім інше.”
За його словами, з 210 працівників (вчителі, завучі, директори) в закладах середньої освіти Дворічанської громади, на співпрацю не пішло 48 осіб, що становить всього 23%.
Надія Кононенко, директор Тавільжанського ліцею Дворічанської селищної ради Куп’янського району, зазначає, що вони змушені були збирати дітей по домах і навіть у вчителів, оскільки не було зв’язку та інтернету. Власне в школі вона не відважувалася проводити навчання.
Освітяни громади стверджують, що на першого вересня в Дворічанському ліцеї, якого очолювала Світлана Золочевська, відбулася урочиста лінійка, на якій першокласники виконували вірші російською мовою, грав гімн російської федерації і піднімали прапор країни-агресора. Зараз ліцей працює за російськими програмами.
Під час телефонної розмови директор Богданівського ліцею, Наталія Бердник, розповідає, що разом із своєю подругою Надією Кононенко вони відразу відмовились працювати в російській школі та подали заяви про звільнення.
У Тавільжанському ліцеї Надію Кононенко підтримали і не пішли на співпрацю двоє вчителів з 16. Більшість тих, хто вирішив співпрацювати, зараз знаходиться в Європі. Вчителька, яка замістила Кононенко на посаді самопроголошеного директора, перебуває в росії.
Кононенко, яка працювала в місцевому ліцеї протягом 35 років, каже, що вона була в шоці, оскільки багатьох тих, хто вирішив співпрацювати з росіянами, вона вважала своїми друзями та знала їх десятки років. Вони раціоналізували своє рішення, залишати роботу в ліцеї під окупаційною владою, запитанням: “А як ми будемо жити? Де ми будемо?” Деякі з вчителів Тавільжанського ліцею навіть встигли виїхати на так звану “перекваліфікацію” в росію.
Наталія Бердник повторює слова Надії Кононенко та стверджує, що найстрашніше було відчути те, що після понад 20 років спільної роботи в колективі, здається, що ти знаєш цих людей, їхню психологію, і наскільки розчаруванням було те, що лише 2-3 особи поділяли їхні переконання. У всіх були свої “пояснення” — “а як же жити далі?”, “а куди ж їхати?”, “а як будуть діти?”. Бердник не бажає навіть чути та спілкуватися з тими, хто зрадив.
Окупаційна влада призначила директором Богданівського ліцею іншого навчального закладу Дворічанської громади. В заклад були ввезені російські підручники.
За думкою Бердник, найголовніше — це чиста совість, яку вона має, і з якою може дивитися в очі дітям. У той час як колеги, які зрадили, намагаються дорікати тим, хто одразу звільнився і не прийняв “нові” реалії, кажучи: “Це ж ви побігли, це ви зрадили своїх дітей, учнів”. На що Бердник відповідає заочно: “Як людина може вчити, будучи без позиції”.
Директор Мечниківського ліцею в селі Новоєгорівка Дворічанської громади, Олександр Єремеєв, розповідає, що наприкінці квітня більшість його підлеглих, працівників ліцею, здивували його, подавши заяви на отримання російської допомоги в сумі 10 тисяч рублів, незважаючи на те, що їм вже виплатили зарплату за квітень. Заяви на “допомогу” не подали лише 7 з 33 працівників (на початок вторгнення в ліцеї працювали 18 педагогів та 15 осіб молодшого обслуговуючого персоналу).
Єремеєв, як і інші директори навчальних закладів Дворічанської громади, був присутнім на зустрічі з Наталією Коваль в червні минулого року. За його словами, на зустрічі Коваль сказала: “Наше завдання — вчити дітей і не звертати увагу на те, що відбувається”. Керівник відділу освіти також наказала Єремеєву, а також Кононенко та Бердник, не агітувати працівників проти співпраці з росіянами.
Після працівши понад 40 років в ліцеї, Олександр Єремеєв був дуже розчарований колективом, який оточував його. Він не міг повірити, що майже всі погодилися працювати за російськими програмами. Лише троє з 33 осіб виразили проукраїнські погляди.
На кінець червня Олександр Єремеєв зі своєю сім’єю виїхав у відпустку з України. На кордоні з Росією, представники ФСБ Росії більше години перевіряли його речі та телефон. Через кілька тижнів, проїхавши 3900 кілометрів, через Європу та Київ, Єремеєв опинився у Харкові.
Директор Мечниківського ліцею приходить до висновку, що за діями усіх його колег стоїть проста жадібність. Лише три-чотири особи були відкрито проросійськи налаштовані, і всі вони зараз перебувають у латвійському місті Рига, що належить до країн Євросоюзу.
Напередодні 1 вересня минулого року в Мечниківському ліцеї приховували українську літературу та підручники, знищували українську символіку, і на самій “урочистій лінійці” грав гімн російської федерації, що особливо болісно вразило Єремеєва.
Директор Мечниківського ліцею наголошує, що ніхто не тиснув на жодну особу, не змушував співпрацювати, і все відбувалося на власний розсуд. Жодних військових окупантів не було в селі Новоєгорівка того часу, коли вони погодились співпрацювати, і страх не мав підстав виникнути, на думку Єремеєва.
Директор Вільшанського ліцею Дворічанської селищної ради Куп’янського району, Вікторія Каліберда, після згаданої зустрічі з Наталією Коваль, в якій їй звинувачували, що якщо вона не збирається працювати за “новими” стандартами, то їй і взагалі не варто було приїжджати, негайно подала заяву на звільнення.
Замість Каліберди “директором” Вільшанського ліцею в окупації стала Ірина Мкртчан, яка раніше була заступником директора з виховної роботи цього ж ліцею. Однак і вона не змогла тривалий час залишитися “директором”, і окупаційна адміністрація призначила вчителя математики цього ж ліцею на посаду “директора”.
У Вільшанському ліцею з 17 осіб педагогічного колективу лише 7 відмовилися співпрацювати. Каліберда запевняє, що дехто з тих, хто співпрацював, зараз викладає в харківській школі.
Колишні колеги Каліберди, які погодились співпрацювати з росіянами, критикували її та говорили: “В чому винні діти? Ти зраджуєш дітей. Ти їх повинна навчити читати, писати, рахувати.” На що Каліберда відповіла: “Навчальний процес від виховного не можна відділяти. Вони йдуть паралельно. Як ви собі уявляєте, що ви в червні закінчили навчальний процес на українській мові, під українським прапором. А вже 1 вересня приходите і викладаєте на російській мові, викладаєте історію держави російської. Ну в мене це в голові не вкладається. 16 лютого 2022 року ви стоїте на лінійці щодо “Дні єднання” і співаєте гімн України. А вже 24 лютого, через вісім днів, ви готові працювати на іншу державу.”
Директорка підкреслює, що не розуміє, як і що зараз говорять ці вчителі дітям: “Знову вчать любити Україну, мабуть”.
Журналістам ХАЦу вдалося провести інтерв’ю із директорами освітніх закладів, які продовжили працювати під час окупації, з метою дізнатися про їхні мотиви та умови, в яких вони опинились.
Наприклад, директорка Колодязненського ліцею Куп’янського району, Юлія Панасюк, стверджує, що тих, хто залишився працювати в окупації і взаємодіяв з росіянами, не слід називати колаборантами. Вона закликає враховувати кожну конкретну ситуацію. Наприклад, в одного з вчителів був цукровий діабет, і йому потрібно було їздити в росію за ліками.
Панасюк стверджує, що Колодязненський ліцей не був підконтрольний росії, оскільки вони не отримували російські підручники, не проводили лінійки з гімном та прапором російської федерації і не викладали російською мовою. Жінка стверджує, що не йти взагалі до ліцею було неможливо, оскільки батьки дітей вимагали відправляти їх туди. Їх, за її словами, лякали, кажучи, що якщо діти не будуть ходити до місцевих шкіл і ліцеїв, їх вилучать та вивезуть. Директорка стверджує, що навчання у вересні 2022 року проводилося українською мовою, викладали предмети, які вже викладали раніше, наприклад, українську мову. “Росіянам було байдуже, що викладається у нас у ліцеї, головне – щоб заклад освіти функціонував”, — зазначила Панасюк під час телефонної розмови.
Директорка стверджує, що її змушували отримувати російські підручники і символіку рф, але вона запевняє, що нічого із запропонованого не використовувала. За її словами, в ліцеї розташовувалися окупанти, які погрожували їй “закрити на підвал”, вивезти дітей в росію або привезти звідти свого директора.
Юлія Панасюк залишилася директоркою місцевого ліцею ще близько року після звільнення Харківщини, незважаючи на те, що заклад функціонував під російською окупацією за її керівництва. Однак після нашої розмови стало відомо, що Панасюк затримали та оголосили підозру їй у колабораційній діяльності.
За слідством, Панасюк повідомила вчителям про впровадження навчання російською мовою та перехід на п’ятибальну систему оцінювання, а також організувала ввезення російських підручників з різних предметів.
Крім того, в релізі прокуратури зазначено, що Панасюк наміренно планувала відправити вчителів на перекваліфікацію в рф. З рішенням суду стало відомо, що Панасюк перебуватиме під вартою без права викупу принаймні до 3 грудня.
Освітянка, яка працювала в одній з філій Дворічанського ліцею, підтвердила, що цей заклад розпочав роботу 1 вересня 2022 року під час окупації. Філія ліцею функціонувала протягом трьох днів, але коли почався контрнаступ ЗСУ, вони припинили навчальний процес. Лінійка, як запевняє жінка, не включала російський прапор і гімн. За її словами, захід був аполітичним і мав гасло “Здравствуй, школа”.
За словами цієї освітянки філії, вони не зраджували своєї країни чи дітей. “В кожного була своя причина співпрацювати з представниками держави-агресора, в кожного було своє бачення і проблеми, кожен був в своєму коконі. Ніхто ні на кого не тиснув, точних вказівок, що робити в окупації, не було, як чинити”, — каже вона.
За умовами анонімності нам вдалося спілкуватися з іншою освітянкою, яка працювала в окупаційних умовах у Пристанційній гімназії Дворічанської громади. Вона стверджує, що не всі розуміють складну ситуацію, в якій опинились директори, вчителі, батьки та діти під час окупації. Жінка стверджує, що їм обіцяли, що навчання буде продовжено українською мовою. “Ми коли почули, що в Куп’янську спалюють українські підручники, вирішили почати ховати те, що в нас було”, — каже жінка.
Вона також стверджує, що тим, хто не погоджувався співпрацювати, окупанти казали: “Ви не хочете навчати своїх дітей, завтра приїдуть вчителі з Курської області, з Луганської області, там багато вільних. Вони згодні приїхати і працювати тут”.
Жінка стверджує, що колектив гімназії дуже злякався цими загрозами, бо “розуміли, чому можуть дітей навчати ті вчителі”. Вона також стверджує, що відмовилася від поїздки на так звану “перекваліфікацію” до росії.
За її словами, гімназія не отримувала російських підручників. Символіку завезли, але на урочистостях 1 вересня шани державі-агресору не виявили.
Тим не менш, директорка тієї самої Пристанційної гімназії Дворічанської громади, Валентина Шовгеня, отримала заочне обвинувачення в колабораційній діяльності.
Деяка кількість осіб, включаючи директорів та вчителів, отримали заочні підозри у колабораційній діяльності в освітніх закладах Харківської області. Серед них були:
- Директор Кругляківського ліцею у селі Кругляківка Курилівської ОТГ – Володимир Книш.
- Директорка ліцею №8 у Ківшарівці Куп’янського району – Олена Бітюцька.
- Директорка комунального закладу “Нечволодівський ліцей” Кіндрашівської сільської ради Куп’янського району – Тетяна Святцева.
- Директор КЗ “Куп’янський ліцей №3” у смт. Куп’янськ-Вузловий – Олена Промська (оголошено у розшук, справа передана до суду).
- Заступник директора з навчально-виховної роботи Куп’янського ліцею № 2 – Валентина Іванова.
- Директорка КЗ “Куп’янський ліцей №1” – Валентина Гонта.
- Так звана “директорка” “Купянського медицинського колледжа імені Марії Шкарлетової” – Олена Коваленко (оголошено у розшук).
- Директор Вовчанського ліцею №1 – Андрій Чигринов.
- Директор “Хотімлянського ліцею” у селі Хотімля Старосалтівської ОТГ Чугуївського району – Людмила Жуковська.
- Директор “Вовчанського ліцею №2” – Світлана Колеснікова.
- Директор комунального закладу “Приколотнянський ліцей ім. Героя Радянського Союза К.Ф. Ольшанського” в Вільхуватській ОТГ Куп’янського району – Галина Сологуб.
- Так званий “в.о. директора” Федорівського ліцею – Віктор Шеєнко.
- Директор КЗ «Червонохвильський ліцей» Великобурлуцької селищної ради – Анжела Севостянова.
- Вчитель історії КЗ «Великобурлуцький ліцей» – Сергій Шапар (так званий “директор” у цьому ліцеї під час окупації).
- Так звана в.о. директора в закладі освіти під назвою «Государственное бюджетное образовательное учреждение «Средняя общеобразовательная школа» с. Новониколаевка» Шевченківської селищної ради – Оксана Зеленська.
- Вчителька російської мови та зарубіжної літератури Вовчанського ліцею №1 – Інна Прудіус (в окупації була директором дитячого досугового центру єдиної Росії у Вовчанську та їздила на так звану “перекваліфікацію” в РФ).
- Так звана “директорка” дитячого садка №2 міста Вовчанська – Ірина Осіїк.
Станом на літо цього року поліція Харківської області зареєструвала 57 кримінальних проваджень за фактом колабораційної діяльності в освітніх закладах. Загалом оголошено 19 підозр, з яких 16 були вручені безпосередньо. Тринадцять кримінальних проваджень уже направлено до суду.
Департамент науки і освіти Харківської обласної військової адміністрації заявив, що не видавав жодних наказів чи розпоряджень, що сприяли б діяльності окупаційної влади. Посадовці в Департаменті наголошують, що працівникам, які перейшли на бік окупанта та працювали за освітніми програмами рф, не виплачувалась заробітна плата, і вони зараз відсторонені. Тим, хто залишив вірність Україні, продовжують виплачувати заробітну плату.
За даними Департаменту, під російську окупацію потрапило загалом 153 заклади загальної освіти та більше 600 педагогів, з яких 250 перейшли на сторону окупанта.
Депутат Харківської обласної ради, голова постійної комісії з питань науки, освіти та духовності Галина Куц вважає, що для тих, хто співпрацював з росіянами, має бути введено довічну заборону на виконання професії, оскільки на момент вторгнення вже тривала 8-річна війна.
Комментарии