Жихор – село, яке спалював Іван Сірко

Село Жихор на лівому березі річки Уди біля місця, де в неї впадає річка Мокрий Жихор, заснували діти боярські міста Чугуєва. Вони несли сторожову службу на Білгородській межі. Засновниками варто вважати Сидора Колчінцова та Феодосія Дімшінського з товаришами, які у 1654 році отримали садибну землю на криницю Жихор (так тоді називалася річка Мокрий Жихор), і для ріллі й сіножатей землю за тією ж криницею.

Микола Барабашов: як харків’янин описав зворотний бік Місяця та що робив в Італії

У 1658 році жителі Жихора зробили грубу помилку, вони подали прохання Білгородському воєводі з проханням зарахувати їх до Харкова, оскільки до нього всього п’ять верст і їм під час нападу татар до нього ближче, ніж до Чугуєва. А через десять років, у 1668 році межова книга на землі Жихор була загублена, швидше за все, згоріла у вогні, коли село спалив полковник Іван Сірко, під час його спроби заволодіти Харковом.

002.jpg
Село Жихор на плані Харківського уїзду 1783 року

У 1699 році в Жихорі та Бабаях залишилося тільки 14 дворів служивих людей і у своїй чолобитній скаржилися вони на Харківського полковника Григорія Єрофійович Донець-Захаржевського “Він Григорій за межами й гранями нашою землею володіє насильством своїм як і раніше, і яких Черкас поселив він Григорій на тій нашій помісній землі, і вони Черкаси в те наше село приїжджають і нас холопів ваших і дружин наших і діточок б’ють смертним боєм і в літню пору діточок вони Черкаси на полі, на нашій дачі, б’ють і грабують і насильно коней і кожну овечку забирають, і з дружин наших і з дочок усякі сукні грабежем знімають”.

ТОП-7 маловідомих фактів про підземку Харкова

Однак протиставити Харківському полковнику нічого не могли і незабаром землі сіл Березове, Коротич, Жихор, Гієвка, Буди, Довжик, Бабаї перейшли у володіння Донець-Захаржевського. Потім ними володів князь Яків Микитович Кропоткін і від нього перейшли вони до роду Щербініна. За переписом 1722 року в Жихорі було 68 дворів і проживало поселені ще Донець-Захаржевським піддані черкаси.

003_2.jpg
Проєкт Миколаївської церкви в селі Жихор, 1888 рік

У другій половині XVIII століття власником села був колезький радник, пізніше губернський прокурор Петро Андрійович Щербінін. Який побудував в селі дерев’яну Миколаївську церкву, а на річці Мокрий Жихор поставив борошняний млин.

Мироносицька вулиця: старовинне кладовище та будинки з історією

У храмі довгі роки служив священником Петро Васильович Правицький, а після його смерті син Яків, який відомий своєю дружбою з Григорієм Савичем Сковородою та пізніше переведений до Архангело-Михайлівської церкви в селі Бабаї.

001_2.jpg
Миколаївська церква в Жихорі. Фото А. Парамонова, 2021 рік

У 1830-і власник Жихора полковник Олександр Андрійович Щербінін влаштував в сосновому бору пилораму, де працювали його кріпаки. Тут виробляли та продавали різних розмірів брус, дошки, шалевкі, а також горбиль і дрова.

Підземні галереї та політ над містом: ТОП-7 екскурсій Харковом

Після реформи 1861 року малоземельні колишні кріпаки Жихора захопилися городництвом і вирощуванням ягід і ягідних саджанців. Вирощені овочі та ягоди продавали на базарах Харкова. Другим доходом місцевих селян була випалка деревного вугілля, забезпечуючи Харків на три чверті цим продуктом. Продавали деревне вугілля як в Харкові, так і на деревних базарах у Жихорі. З кінця 1880-х тут захопилися виробництвом виробів з лози, причому, не тільки робили кошики та корзини, а й меблі, ширми, квіткарки, бумажниці. Якість виробів була високого рівня, покупці відзначали, що вони нічим не поступаються тим, які продаються в столичних містах.

005_2.jpg
Земське училище в селі Жихор. Фото А. Парамонова, 2021 рік

У другій половині XIX століття Жихор був волосним центром Харківського повіту. Харківське повітове земство побудувало тут лікарню та училище. А у 1888 році за проєктом єпархіального архітектора Володимира Христиановича Немкіна в Жихорі був побудований новий кам’яний Миколаївський храм, який на щастя зберігся до наших днів.

Міфи про Харків: російська мова, звільнення та тремпель

Серед цікавих звичаїв у Жихорі була відсутність приданого за нареченою, навпаки, саме наречені збирали придане нареченій. Небагатий наречений вносив 30 рублів, а заможний – до 100 рублів.

006_2.jpg
План села Жихор, 1877 рік

На початку 1920-х передбачалося, що Жихор увійде з 1 січня 1924 року в міську межу, проте місцевій владі вдалося переконати губернське начальство, що в Жихорі проживають селяни, які “харчуються” від землі, і увійшовши в межі міста, їм буде складно адаптуватися в нових реаліях. У 1938 році Жихор отримав статус селища міського типу, а у 1963 році став частиною Харкова.

Коментарі